Чоботи...

Лютий сопливо розмазується під ногами старим зріділим гнилуватим снігом нахабними кроками втомлених, розходжених за зиму Чоботів. Лютий добре знає, що багатьом Чоботам так остогид… Помства останніх невблаганна… Блендерують залишки сніжно-облисілої зими до "каші-малаші"  рудувато-брудного кольору, важкі кроки втоптують  обридливе сніжне місиво у дірявий асфальт так, наче між ногами і останніми недоїдками несвіжого снігу триває затяжна нелюбов…Й естетики у цьому прихованому конфлікті – геть мало.

Проте нікуди з-під ніг упертий Лютий не дівається – плентається  поміж тисячі Чобіт грипозними настоями, застійними  клопіткими буднями, ще по-зимовому довгими сплячими вечорами. А чоботи продовжують своє – топчуть сніжно-болотне місиво, постійно кудись женучись… Куди? До весни!

Там, у відсутності вічно змерзлих ніг та виснажливих тупцювань - їх вичекане полегшення...Там. у буйному  зеленому шаленстві, де відсутнє зачовгування очевидних подій, Чоботи дріматимуть в чеканні...