Невістка, то чужа кістка

з рубрики / циклу «Про долю»

Світить місяць, світить ясний біля нього зірка,

Була вчора ще дитина, а сьогодні дівка,

Мовби вчора була дівка та вже молодиця,

Пишні груди, гнучкий стан, гарна білолиця.

Гарна білолиця та ще чорноброва,

Та свекруха губи дує не промовить слова,

Не промовить слова мовби оніміла,

Невже вона винна, що сина полюбила.

Не так стала, не так сіла, не так повернула,

Як невісткою була вже давно забула,

Вже забула, як свекруха кістки полоскала,

Полоскала ще й в вогонь масло підливала.

Кажуть люди схаменися посидь у куточку,

Прийми синову дружину, немов рідну дочку.

Дочка моя, то дитина ну, а це невістка,

А невістка усі знають це чужа йде кістка,

Син у мене, то орел, а вона – синиця,

У дружини геть для нього зовсім не годиться.

Син у мене при пагонах піде в генерали,

Ми для нього вже давно іншу підшукали.

Бач кохання захотів, палкої любові,

Слова шепче їй на вухо гарні та медові,

А про матір геть забув, ночей не доспала,

Долю зовсім не таку у Бога благала.

Мабуть Бог на той час закрив свої вуха,

Бо не люба вона геть невістці свекруха,

Схаменися годі, мама, терпіти не сила,

За що ти мою дружину скажи не злюбила.

Не злюбила тебе мамо у свій час свекруха,

Не ходи і не гуди, як осіння муха,

Ту любов, що не змогла тобі вона дати,

Може час настав невістці той борг повертати.

м. Славута,