21.03.2013 10:10
для всіх
338
    
  6 | 7  
 © Луч Света

Декілька слів про несказанне

з рубрики / циклу «Слово на С»

Моїм наддрузям…

Така людина (чи люди) з’являється у твоєму житті тоді, коли ти найбільше потребуєш її участі, але можеш і не усвідомлювати цього, і ти дивуєшся, захоплюєшся, приростаєш до неї серцем. Іноді для цього потрібен час, іноді необхідно пройти складні етапи вибудовування взаємин, а буває, що тебе прошиває кулеметною стрічкою один погляд − і ти – довічний раб тих очей. Одразу варто застерегти, що йдеться не про кохання, навіть не про закоханість. Це однозначно любов, але іншого ґатунку, і, думаю, ніхто не візьметься сказати, яка з цих двох форм любові приносить більше щастя.

Ось це справді та любов «з вектором НА, а не ДАЙ», як писав безсмертний Юрко Покальчук. Не пристрасть, не залежність, не бажання повного володіння – альтруїстична, безмежна, світла любов, такий собі синтез давньогрецької Аґапе й Сторге, плюс щось власне, неповторне, непояснюване.

Ця людина (чи люди) є твоїм натхненником, порадником, вічним двигуном сонячного колеса всередині тебе. З нею можна завжди бути собою справжнім, не намагатися видаватися кращим, ніж є насправді, не боятися бути смішним чи сказати щось не те. Це твій друг (друзі), навіть більше – наддруг. Бо твоя душа навіть від згадки про нього (друга), подібно до повітряної кулі, яку відриває від землі гаряче повітря, з кожним імпульсом тепла, з кожним ударом серця розширюється і злітає все вище, і вище, і вище…

Отже, ти любиш цю людину, але не говориш про це. Інші ж залюбки кажуть твоєму наддругові, про ТВОЄ ставлення до нього, а ти ні пари з уст. І хоча звідусіль закликають говорити про свою любов близьким, ти вперто мовчиш.

Мовчиш, бо переконаний, що ці три слова віднедавна стали справді лише трьома словами, 10 буквами, 11 звуками, а твоя душа, твоє серце містять те, що аж ніяк не може вмістити ця мізерна форма. Тобі самому важко тримати цю надзвичайну легкість в собі. Все можна побачити в очах, у посмішці, можна відчути, але не зрозуміти. До того ж говорити про любов завжди складно, а у твоєму випадку і поготів.

І лише Бог щодня чує твій гарячий шепіт: «Дякую, дякую, дякую… Я так люблю, так люблю свою (-го, -їх)…», і ти молиш Всевишнього про щастя того, хто є твоїм щастям.

І не має значення, чи люблять тебе у відповідь так само, як і ти. Ти знаєш, що теж друг для цієї людини, може, навіть більше, і душа твоя обіймає весь світ від усвідомлення цього, і ти набираєш повні пригорщі золотих зернят радості і сієш їх в серцях інших. 



Черкаси, 20.03.2013 (20.00 - 22.30)

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 21.03.2013 11:51  Тетяна Белімова => © 

Прекрасні слова, які йдуть від вашого серця!!!
Це, справді, невимовне щастя почувати те, що ви описуєте! Ми часто втрачаємо цю здатність. Затираємо почуття до зужитості мідної монетки. Хто винен? Час? Звичка? Взаємні образи?
Мені також завжди здавалося, що інтелектуальний і духовний зв"язок превалює у почуттях, бо обираємо сво(ю)(ого) звісно ж не за кольором очей, вірніше, не лише за ним...
Зберегти відкритість і щирість почуттів - надзадача! Хай щастить!

 21.03.2013 09:20  Каранда Галина 

гарні почуття. і описані гарно.