Орел та кішка
Він кружляв у безхмарному небі
Так високо, як більше ніхто.
Любовався собою: "Це ж треба!
Я - цар неба! Повелитель всього!"
З висоти озирав сині далі,
Заглядав в потойбіччя світів,
І пишався ще більше. Надалі
Степом теж керувать захотів.
Оглядав уже землі звисока,
Як свої володіння, рубіж,
Дикі трави, наповнені соком,
І росинки, мов крапельки сліз.
Від його нишпорливого зору
Не сховатись було, не втікти -
Він цар неба, і степу, і моря,
І живого всього навіки!
Раптом щось там мелькнуло у травах...
Стрепенувся орел, чуть завис:
"Хто посмів! Хто яке має право?"
І він каменем кинувся вниз.
Руда кішка звивалася вправно -
Треба щось вполювати,знайти,
Щось поїсти, знайти якусь страву
Ну а потім до діток іти.
Бо вони десь, маленькі, голодні
Там шукають матусю уже.
Попоїла,ще й діткам сьогодні
У зубах якусь здобич несе.
Ось гніздечко! Маленькі котята
Виглядають матусю, пищать...
Раптом з неба щось коршуном клятим,
Тінню чорною вкрило малят.
Різко вигнулась кішка дугою,
Полишила і здобич з зубів,
І стрілою метнулась до бою,
Ще не бачучи тих ворогів.
Чорна тінь обернулася в птаха,
Що на крилах могутніх навис,
Гострі кігті і дзьоб, наче бляха,
Впились в неї як стріли, як спис.
Ті удари, що майже смертельні,
Пробивали її геть наскрізь,
Пазурі рвали тіло пекельно...
Кішка враз обернулася в рись!
Мов нещадний той звір вона стала,
Усі сили зібравши в комок
І комок той з орлом в диких травах
Розпочав свій смертельний танок.
Все, здавалось останнії сили
Покидають її назавжди,
Та зібралась ще раз і вчепилась
Прямо в горло орлу... Потекли
Теплі струмені царської крові
На зелені стебельця трави
І завмерли обоє багрові
Від тих ран у пилу боротьби.
Хто там бігає в гущі отави,
Хто тривожно попискує там?
Це котята, шукаючи маму.
Розповзлися по різним кутам.
Ось побачили. Жалібно плачуть.
Аж проймає той плач все живе...
Щось зарухалось. От дітки бачать-
Їхня мама з-під птаха повзе.
Піднялася, сердечна, вся в ранах,
Озирнула побоїще вмить,
Облизала котят і почала
Їх назад у гніздечко носить.
А повержений птах мертвим взором
Десь у небо дивився, у вись.
Ніби з жалем, а може з докором :
=Хто посмів?Хто мене переміг?=
Був могучий - а вже і немає,
Був всесильний - а зараз ніщо.
Материнську любов не здолає
Ані цар, ані воїн - ніхто!
Не судилось.не було.не буде,
Нема сили у світі сильніш!
Так, як мати, ніхто не полюбить.
Не пожертвує так ніхто більш!
Невмируща любов окриляє,
Дає сили все зло побороть.
Мати любить і перемагає -
В цій любові і сила і плоть!
Воздадім же у кожному слові.
В кожнім вчинку, в пориві душі
Вдячність цій материнській любові,
Що з дітей нас возвела в мужі!
Албуфера, Алгарве, Португалія, 12.12.2009 р.
