17.01.2010 17:10
-
1370
    
  1 | 1  
 © Борода

Орел та кішка

Він кружляв у безхмарному небі 

Так високо, як більше ніхто. 

Любовався собою: "Це ж треба! 

Я - цар неба! Повелитель всього!" 

З висоти озирав сині далі, 

Заглядав в потойбіччя світів, 

І пишався ще більше. Надалі 

Степом теж керувать захотів. 

Оглядав уже землі звисока, 

Як свої володіння, рубіж, 

Дикі трави, наповнені соком, 

І росинки, мов крапельки сліз. 

Від його нишпорливого зору 

Не сховатись було, не втікти - 

Він цар неба, і степу, і моря, 

І живого всього навіки! 

Раптом щось там мелькнуло у травах... 

Стрепенувся орел, чуть завис: 

"Хто посмів! Хто яке має право?" 

І він каменем кинувся вниз. 


Руда кішка звивалася вправно - 

Треба щось вполювати,знайти, 

Щось поїсти, знайти якусь страву 

Ну а потім до діток іти. 

Бо вони десь, маленькі, голодні 

Там шукають матусю уже. 

Попоїла,ще й діткам сьогодні 

У зубах якусь здобич несе. 

Ось гніздечко! Маленькі котята 

Виглядають матусю, пищать... 

Раптом з неба щось коршуном клятим, 

Тінню чорною вкрило малят. 


Різко вигнулась кішка дугою, 

Полишила і здобич з зубів, 

І стрілою метнулась до бою, 

Ще не бачучи тих ворогів. 

Чорна тінь обернулася в птаха, 

Що на крилах могутніх навис, 

Гострі кігті і дзьоб, наче бляха, 

Впились в неї як стріли, як спис. 

Ті удари, що майже смертельні, 

Пробивали її геть наскрізь, 

Пазурі рвали тіло пекельно... 

Кішка враз обернулася в рись! 

Мов нещадний той звір вона стала, 

Усі сили зібравши в комок 

І комок той з орлом в диких травах 

Розпочав свій смертельний танок. 

Все, здавалось останнії сили 

Покидають її назавжди, 

Та зібралась ще раз і вчепилась 

Прямо в горло орлу... Потекли 

Теплі струмені царської крові 

На зелені стебельця трави 

І завмерли обоє багрові 

Від тих ран у пилу боротьби. 


Хто там бігає в гущі отави, 

Хто тривожно попискує там? 

Це котята, шукаючи маму. 

Розповзлися по різним кутам. 

Ось побачили. Жалібно плачуть. 

Аж проймає той плач все живе... 

Щось зарухалось. От дітки бачать- 

Їхня мама з-під птаха повзе. 

Піднялася, сердечна, вся в ранах, 

Озирнула побоїще вмить, 

Облизала котят і почала 

Їх назад у гніздечко носить. 


А повержений птах мертвим взором 

Десь у небо дивився, у вись. 

Ніби з жалем, а може з докором : 

=Хто посмів?Хто мене переміг?= 

Був могучий - а вже і немає, 

Був всесильний - а зараз ніщо. 

Материнську любов не здолає 

Ані цар, ані воїн - ніхто! 

Не судилось.не було.не буде, 

Нема сили у світі сильніш! 

Так, як мати, ніхто не полюбить. 

Не пожертвує так ніхто більш! 

Невмируща любов окриляє, 

Дає сили все зло побороть. 

Мати любить і перемагає - 

В цій любові і сила і плоть! 

Воздадім же у кожному слові. 

В кожнім вчинку, в пориві душі 

Вдячність цій материнській любові, 

Що з дітей нас возвела в мужі! 



Албуфера, Алгарве, Португалія, 12.12.2009 р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 19.07.2011 10:47  Тетяна Чорновіл => Антоніна Чернишенко 

Буває по різному.... Може в читачів настрій був не відповідний. Або виставлялось багато публікацій саме, і вірш швидко перейшов на наступну сторінку. Але ж і Ви, Тоню, не проголосували!

 19.07.2011 02:12  Антоніна Чернишенко 

Оце бачу скільки просмотрів, а коментів і не має.Невже нікого не зачепив цей твір?Просто супер, я в захваті