02.04.2013 07:48
© Антоніна Грицаюк
Побита горем
з рубрики / циклу «Про долю»
Наступив вечір, час йти спати,
Не може вона ладу думкам своїм дати,
Котяться сльози, немов той горох,
На серці відчай та переполох.
Підняла руки до образів,
Та не знаходила вже слів,
Шептала тихо, Боже, пробач,
Блукав по хаті стогін, плач.
Забери душу, дай відпочити,
Не можу більше на світі жити,
Болить все тіло від синяків,
Вже тут не треба ніяких слів.
Минуле стало перед очима,
Вродлива, юна вона дівчина,
Кохала палко та не судилось,
Коли під серцем дитя забилось.
Покинув, немов той сніг розтав,
Та присягався, що кохав,
Терпіла все, усе здолала,
Чомусь про себе забувала.
Жила для сина, що казати,
Вона одна у нього мати,
Та в один день світ почорнів,
Від наркотиків той одурів.
Вже повиносив геть все з хати,
Почав і руки простягати,
Трусить, мовби стару грушу,
Благає, Боже, візьми мою душу.
м. Славута,