У кафе

з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»

У кафе зазирнула шатенка,

Біла шапочка – довге волосся.

На руках – білосніжні мітенки,

Світлі вії – як темне колосся.

Сині очі зирнули ласкаво,

Посміхнулися ніжні губки:

- Прошу чашечку-другу кави! –

І блиснули зірками зубки.

Коло вікон вона сиділа,

Біла шапочка – кава чорна.

І мітенки світились білі,

Очі зоряні, неповторні.

То для кого та інша кава?

Може, подружці жартівливій?

Може, тихий юнак ласкавий

Любить вії густі й тремтливі?

Ні, сама весь сиділа вечір,

І ніхто не торкнувсь мітенок.

Обрамляло волосся плечі -

Таке гарне, як в всіх шатенок.

Візьміть участь в обговоренні

11.04.2013 01:09 Світлана Рачинська

чудово

Класний текст.
Сподобалось.
Плюсую.

я застопорилася на зубах зірками... це в якомусь старому кіно був такий кадр, де зуб блиснув:))))))))) жах ще той!)
Ой, Олечко, я більше не буду!!!!))))))))))))))))

Така таємнича незнайомка. І вірш таємничий. На протиставленні світлого й темного!
Заінтригувала, Олю! )))
То не ти, часом, сиділа в тому кафе?



+++ +++ Зберегти, як скаргу

Візьміть участь в обговоренні

Виберіть розділ