Дзвенить в душі ледь тріснутий кришталь

з рубрики / циклу «Емоційні сплески»

журби, невиправданої втрати,

Чого нема - найбільш у світі жаль

Можливо, то лиш відгомін відплати?

Безмежжя призабутого часу

І більш нічого....Мерехтливі зорі

Покажуть шлях назустріч небуттю,

Щоб знову посміхнутись долі

Забутий день забутого життя

Так, не існує "вчора", "завтра",

Тримає павутинка відчуття

Місток, що зветься нині - правда.

Картинки нездійсненних мрій

П’янять уяву, загадковий образ

Нашіптує у сні: Я твій

Двійник. І враз втрачає обрис

Кого чекать, чого жадать?

Коли нестримно мчаться коні

Часу. Їх не спинить, не залякать.

Ні, не сховать лице в долоні...

Нас, як пісок у вихорі життя,

Несе стихія в невідомість

І все, що маєм - почуття,

Котрі, по суті, - надсвідомість...