Ненавиджу розмови з напіввипадами і виводами на чисту воду,
у них давно вже немає нічого живого.
Я могла б завжди говорити правду,
але почуття провини б’є на спалах у моїй підсвідомості.
Немає нічого на світі більш цинічного,
ніж намагання відновити совісті хронологію.
Вся пам’ять про тебе вмістилась в бляшанку від радянських льодяників
(колись я ховала в такій усі свої скарби).
Моє життя підводить чорною фарбою свої очі
і на вустах його лише мінорні мелодії засинають.
Каністра бензину плюс недокурена сигарета –
ми приречені бути вільними!
Покажи мені свої долоні –
мені цікаво в яку ціну сьогодні твоя віра в мене.
Можеш продовжувати посилатися на магнітні бурі,
щоб нарешті все це скінчилось
і ми знову могли стати нормальними нелюдьми.
Загорнута в чорний саван, фрустрацією насолоджуюсь.
Мовчання – золото. Відкопайте мене хтось, будь ласка!
Обіцяю шукати зміст під ногами і відростити волосся до 12 хребця.
В добі 24 години, а в мені надмірна кількість цедваашп‘ятьоаш,
Я майже щаслива.
Все що потрібно, будь ласка, заспокой мої нерви пошепки,
цілуй мене в області сонячного сплетіння,
зіграй на мені, як на арфі, що зійшла з розуму від твоїх пальців.
Тільки ніколи, чуєш, ніколи не торкайся мого найпотаємнішого.
Київ, 10.07.2013
