Вечір спогадів
(Присвячується М. Я.)
Коли зникають між серцями двох кордони,
Немає значення, якій ти молишся іконі,
Якою мовою зі мною ти вітаєшся,
Чи просто мовчки на мовчання усміхаєшся.
Коли в очах один у одного підтримка
І з розумінням розділяються усі сльозинки:
Радість подвоюється, горе навпіл ділиться.
Коли ти знаєш: все на краще зміниться,
Немає сенсу грати в підліткові перегони,
Доводити, що не існує в нас законів,
Шукати істину в вині чи просто винного,
Чи пити чай, ну просто так, з гостинності.
Можна не одягати на свої обличчя маски
І не розказувати замість правди казку.
Дивитись в очі не тому, що треба,
А бачити у них частинку неба:
У тебе воно синє, в мене, як у кішки.
А пам’ятаєш, скільки ми пройшлися пішки?
А я б, мабуть, до ранку й не втомилася
І у твоєму небі в темноті топилася.
А пам’ятаєш бантики на стінах?
Для мене спогади такі - від розпачу спасіння…
Бо ж ми з тобою є , нехай і у вузькому крузі,
Далекі в кілометрах, та душею близькі друзі.
P.S. А пам’ятаєш, як тримаючись за руки,
Ти говорив, що в мене довгі рівні брюки?
Розкутим став… А скільки в тобі шарму!
І вечір спогадів закінчився так гарно :)
01 липня 2013
