Старий камін образ
з рубрики / циклу «Архів»
Втомлений вечір закрадався у вікно, втім мені все одно. Недбало згадуючи день, я поринала у камінний ефемер, що, відмираючи, відроджувався знов. На вуглинах грав вогонь, мов досвідчений змієлов, пожираючи полінця знов і знов.
Усе, що бентежило, помчалося геть. Без вагань, ніби іскри в диму, залишивши на згадку тишу. Ледь вловиму і таку сумну. Сидячи кілька хвилин в напівзабутті, сама собі була смішною у дивному передчутті відпочинку на самоті.
Вогонь палає та лащиться до руки. З ним поринаєш у давно забуті, під легким шаром пилу, дні. Миттєво воскресає, все, що втрачено душею, та не назавжди. Яскраве світло забирає в темні далі, у морок, нескінченну темряву. В часи, коли життя зруйноване, і знову повинна я відтворювати все з основ. Поставити на карту і програти без жалю не вмію, але вчусь. Батьки прищеплювали чесність, твердість, простоту. Але непросто часом встояти під тиском натовпу, чужих промов у вухах і досягти мети. Успіх і поразка - оманливості маски на обличчі одному.
Я вже пробачила образи і ворогу єхидному, і другу, привітному тільки з вигляду. Мережива витончених пліток, безглузді інтриги, грубі закиди і пихаті слова. Пробачити не хотіла, але змогла. Уперто вірю, що була права. У світі і без того кепсько, повно зла.
Вогонь принишк. Було б чудово, аби й мене пробачив хтось і загасив вуглинки зла.
