Ще не погас вогонь.
Ще віддає теплом кохання.
Потріскують гілки надій,
Облизують нічну пітьму бажання.
І теплі руки обнімають тіло,
Шукають захист від нічних казок.
Ти в очі дивишся не сміло,
І слово кидаєш в огонь.
І підіймаються до неба іскри,
І за кущі ховається пітьма.
Ще не було утрачено довіри,
Але і полум’я великого нема.
Вже не пече, як у минулі роки,
І тіні більше не жахають нас.
Ми сидячи чекаємо допоки
Вогонь кохання нашого не згас.
І вже нема бажання йти по дрова,
І потушити те що тліє лінь.
І ні про що, ще не закінчена розмова,
Лиш ледь помітно рухається тінь.
Ще слово, два і знов до неба іскри
Десь там далеко розчиняються в пітьмі,
Стають холодні, білі, наче зірки,
І падають до грішної землі.
Ще не погас вогонь кохання.
Ще тліють вуглики у згарищі надій.
До тебе в мене лиш одне прохання,
Залить сльозами згарище не смій.
Хай догорить, як ватра у гуцулів,
Залишена у спокої одна.
Залишивши тепло в житі минулім
Піде за тінями моя й твоя душа.
Дрогобич, 2009
