22.09.2013 12:03
Без обмежень
184 views
Rating 5 | 5 users
 © Анна Порядинська

Urbi et orbi

Ніщо так не виснажує та не заряджає водночас, як приїзд додому.

Власне, поняття "дім" трохи втратило осягання.

Мені дуже подобається моя брюссельська квартира — у ній багато світла та приємно пахне вимитим паркетом, й коли я ставлю вазу з квітами посеред обіднього столу, мене охоплює відчуття, близьке до блаженства.

Париж — дім. Увесь, цілком. Там я змінила шість адрес, а кількість дверей, які я по-свійському відчиняла своїм ключем, вже й не злічити.

У Флоренції, Венеції, Барселоні я нібито ніколи не жила, та відчуваю себе як удома. Я знаю паролі та явки, знаю, як буде пахнути в передпокої, куди вішати пальто, де знаходиться смачна булочна.

А в Києві я не знаю, на яку хвилю треба прохати таксиста переключити радіо, щоразу заново відкриваю, де — з`їзд з окружної. Проте я твердо впевнена, що десь поруч з виходом з метро буде бабуся з малиною, й це заспокоює мене. Мене обнадіюють люди, які запитують дорогу. Обнадіюють внутрішні дворища, що звично-несподівано відкривають свої обійми. До мене навіть іноді звертаються по імені незнайомці, розгледівши в мені дівчинку в зеленому чи дівчинку з гіпсом. Часом мені здається, що на мене дивно поглядають. Та, мабуть, я просто частіше вдягаю окуляри і надто пильно вдивляюся в обличчя.

Знайомі подейкують над тим, із яким захватом я помічаю незаймані прогресом території. Яблуні в центрі міста приводять мене до стану, який у дев’яноста відсотків населення викликається виключно переглядом картинок з кошенятами. Я чіпляюся за Київ, який я знала.

Я вдивляюся в місто, як щоранку у своє відображення в дзеркалі — з подивом. Рідко які зміни викликають невгамовний ентузіазм, та присутність самоіронії незмінно залишає у мене почуття спокійного задоволення: як пішла, так і йтиме земля Руська.

Я міряю Києвом усі міста. Місто без річки та пагорбів мене дивує. Мені хочеться плакати, коли я дивлюся на Дніпро з пішохідного мосту. Втім, так само мені хочеться плакати, коли я дивлюся на пагорби поблизу Сієни. Але я соромлюся. А ще в Києві частіше, ніж деінде, мені хочеться поринати у всілякі сентиментальні марення, й у цьому я собі вже не можу відмовити.

Й жовтим вітрилом теж хочеться бути, та це вже інша історія.


Рекомендуємо також:



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 24.09.2013 11:08  Тетяна Ільніцька => © 

Ви знаєте, Анно, під деякими словами можу навіть підписатися... От наприклад: "Я міряю Києвом усі міста. Місто без річки та пагорбів мене дивує. Мені хочеться плакати, коли я дивлюся на Дніпро з пішохідного мосту"... Місто без річки і пагорбів?.. Дивує... Однозначно))
Класно вийшло! Чудова ідея - "почуття дому" що це? від чого залежить? 

 23.09.2013 12:03  Володимир Пірнач => © 

Гарний текст.
І не можу пройти спокійно повз яблуні.. які там кошенята.. :)
Сподобалось. 

 22.09.2013 15:38  Марієчка Коваль 

да, Київ Київ. Не відчула чогось такого з тексту. Ви трохи практично а чи що.Але дещо зачепило. в кінці. 

Публікації автора Анна Порядинська

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо