Urbi et orbi
Ніщо так не виснажує та не заряджає водночас, як приїзд додому.
Власне, поняття "дім" трохи втратило осягання.
Мені дуже подобається моя брюссельська квартира — у ній багато світла та приємно пахне вимитим паркетом, й коли я ставлю вазу з квітами посеред обіднього столу, мене охоплює відчуття, близьке до блаженства.
Париж — дім. Увесь, цілком. Там я змінила шість адрес, а кількість дверей, які я по-свійському відчиняла своїм ключем, вже й не злічити.
У Флоренції, Венеції, Барселоні я нібито ніколи не жила, та відчуваю себе як удома. Я знаю паролі та явки, знаю, як буде пахнути в передпокої, куди вішати пальто, де знаходиться смачна булочна.
А в Києві я не знаю, на яку хвилю треба прохати таксиста переключити радіо, щоразу заново відкриваю, де — з`їзд з окружної. Проте я твердо впевнена, що десь поруч з виходом з метро буде бабуся з малиною, й це заспокоює мене. Мене обнадіюють люди, які запитують дорогу. Обнадіюють внутрішні дворища, що звично-несподівано відкривають свої обійми. До мене навіть іноді звертаються по імені незнайомці, розгледівши в мені дівчинку в зеленому чи дівчинку з гіпсом. Часом мені здається, що на мене дивно поглядають. Та, мабуть, я просто частіше вдягаю окуляри і надто пильно вдивляюся в обличчя.
Знайомі подейкують над тим, із яким захватом я помічаю незаймані прогресом території. Яблуні в центрі міста приводять мене до стану, який у дев’яноста відсотків населення викликається виключно переглядом картинок з кошенятами. Я чіпляюся за Київ, який я знала.
Я вдивляюся в місто, як щоранку у своє відображення в дзеркалі — з подивом. Рідко які зміни викликають невгамовний ентузіазм, та присутність самоіронії незмінно залишає у мене почуття спокійного задоволення: як пішла, так і йтиме земля Руська.
Я міряю Києвом усі міста. Місто без річки та пагорбів мене дивує. Мені хочеться плакати, коли я дивлюся на Дніпро з пішохідного мосту. Втім, так само мені хочеться плакати, коли я дивлюся на пагорби поблизу Сієни. Але я соромлюся. А ще в Києві частіше, ніж деінде, мені хочеться поринати у всілякі сентиментальні марення, й у цьому я собі вже не можу відмовити.
Й жовтим вітрилом теж хочеться бути, та це вже інша історія.
