21.09.2013 17:21
лише 18+
192
    
  4 | 4  
 © Ірина Червінська-Мандич

Цокіт

Цокіт

Замовкни!...


Віддалено тішились кроки

холодним бетоном

обривів і плато

десятків сходИнок.

А далі?

Скрип дверей -

жорстокий скр-р-рип

зіржавілого серця - 

це вже не скерцо -

крещендо

битого скла і кераміки

ромбо-квадратів. Динаміки

тихо шиплять "шу-шу-шу"...

Шуліка крильми шелестить по ду-шу...

Швидко підборами цокати му-шу:

наздожене, проковтне

мене -

не мине

одинокість бруківки.

Базіки,

часу марнотрати

гратують, як вікна, мої утрати...

Ср..ти

на це чужолозтво

вільного слова і брехнів полови...

Містом розноситься цокіт,

збилося місто з рахунку

пружності в кроках.

Перса палають маком цілунку...

Кому гасити? 


НІкому.



Калуш, 20.09.2013

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 21.09.2013 23:05  Наталя Данилюк => © 

Цікаво і самобутньо. Глибинна у Вас лірика, Ірино.

 21.09.2013 19:19  Віктор Насипаний => © 

Цікаво!

 21.09.2013 19:02  Каранда Галина 

РЕСПЕКТ

 21.09.2013 17:56  Зельд => © 

Круто! Молодець, дуже сподобався вірш!