Цокіт
Замовкни!...
Віддалено тішились кроки
холодним бетоном
обривів і плато
десятків сходИнок.
А далі?
жорстокий скр-р-рип
зіржавілого серця -
це вже не скерцо -
крещендо
битого скла і кераміки
ромбо-квадратів. Динаміки
тихо шиплять "шу-шу-шу"...
Шуліка крильми шелестить по ду-шу...
Швидко підборами цокати му-шу:
наздожене, проковтне
мене -
не мине
одинокість бруківки.
Базіки,
часу марнотрати
гратують, як вікна, мої утрати...
Ср..ти
на це чужолозтво
вільного слова і брехнів полови...
Містом розноситься цокіт,
збилося місто з рахунку
пружності в кроках.
Перса палають маком цілунку...
Кому гасити?
НІкому.
Калуш, 20.09.2013
