Коли я вперше приїхала в столицю самостійно, то віталась з усіма по вулиці...Десь після 100 метрів дійшло, що на мене дико всі дивляться. Тепер щодня на роботу в маршрутці бачиш тих самих людей. Наче зовсім чужі, але вже кілька років підряд ті самі люди - аж іноді й хочеться привітатись)))
:) цікаво В будинку де я живу не дуже багато поверхів, і мої сусіди цен дуже цікаві люди.. Сусіди зверху - дуже цікава родина, опишу в ролях: Дід - постійно сидить на балконі харкає з вікна, кидає недопалки на газон (часом залітають і на балкон), буває грається: набирає в рот води і плює на тротуар (на пероехожих не цілить), його жінка постійно ходить в онуком і щось йому розказує. Їх син, кожен день з самого рнку ві синій як ізолєнта стоїть під дверима (його очевидно не пускають в квартиру) і розкрикує про свою жінку у всіх фарбах хто, як і кудит її мав.. І завжди згадує, що вона так4а б.. зіпсує для його дитини психіку. Цю жінку я ніколи не бачив, не здивуюся якщо вона уявна. Сусідка знизу, одинока жінка із яскраво вираженим синдромом дефіциту уваги.. якщо я у вчері посуну стілець (по паркету) вона буде стояти під дверива дзвонити і стукати, а якщо я відкрию двері то обов"язково півгодини буде виїдати мені мозок чайно ложечкою і горланити про "ПАНАЄХАЛІ" і про бички, які кидає старий зверху, і які потрапили до неї на балкон. Сусіди збоку завели собі собаку, яка всю дорогу гавкає. Вдень і вночі немає він неї спокою, але хазяї вчать її тільки одні команді, яка теж лунає цілісінький день це команда звучить як: "ФУУУУУУ!", часом додається "Б*дь!". Інші сусіди, це такі як і я, понаєхавші, які орендкють квартири і навіть не знають один одного в лице :) Як вам така підбірка? Зізнаюся чесно ні з ким із цих "людей" я не вітаюсь і жодного сорому чи докорів сумління не відчуваю. :)
Влучно про байдужість, на мій погляд, це першопричина. Плюсую!
03.10.2013 16:58 Олена Вишневська
Гарна тема)))) "Тримати дистанціяю" стало вже для більшості нормною, на жаль. Я не така ))) Але останнім часом не те щоб тримаю дистанцію, але рідко оголюю душу...
В залежності, що вкладається у це поняття - "тримати дистанцію". Я наприклад не прихильник соціалістичного колективізму ні в місті, ні в селі. Зближую дистанцію, звісно, але з тими, на кого вкаже душа і серце! "Чудово" за тему, що спонукає до роздумів.
Цікава тема. Мабуть, все залежить від характеру людини. Якщо тримати дистанцію їй зручніше, то нехай собі. Може в неї на це є свої вагомі причини - попередні невдачі у стосунках з людьми і все таке... А щирість і душевне тепло завжди були в моді і люди, що володіють цими якостями, завжди притягують до себе.
в кожного є своя "зона комфорту", вона індивідуальна.і якщо людина не підпускає людей ближче, значить, їй стає незатишно на цій відстані, і звичка тут невинна, це вроджена характеристика. стосується як психологічного, так і фізичного боку. найтиповіший приклад - є люди, що при розмові хапають співбесідника за руки, за гудзики, - щоб "ближче" бути... а я тікаю тоді на крок назад)))))))) а поцілунки замість "привіт"нерідних і некоханих людей (особливо т.зв. подружок при зустрічі - то для мене взагалі "бррр"))))))) то що - це вада?
