23.10.2013 22:59
Без обмежень
472 views
Rating 5 | 7 users
 © Деркачова Ольга

Румба

У мене є мрія: станцювати румбу на людях. Відкинути страх аудиторії, сцени, непотрапляння у такт. Вийти гордо, забувши, що усе життя я сутулилася і боялася високих каблуків. Упевнено зробити спін-поворот і не впасти. Байдуже, чи танцюватиму сама, чи з кимось. Головне – аби красиво. Подруга говорить, що румбу неможливо станцювати самому, що це неправильно. Не знаю. Неправильно жити без любові. Але живемо. Тоді самотня румба – це смішно.

Йтиму напівтемною сценою, пам’ятаючи про гордо підняту голову, руки і стегна. Йтиму, відпускаючи своє тіло на волю. Безконтрольне тіло краще знає, що і як танцювати. Безконтрольне тіло краще за мене знало, як тебе любити. Безконтрольні руки краще за мене знали, як шукати тіні на твоєму обличчі. Тепер вони спираються на порожнечу, наче на стіну. Там немає твоєї тіні, але мої руки ще не знають цього. Вони наївно вірять, що з кожним кроком румби-ходу треба йти все далі і далі, впиратися пальцями у тунель, побудований з порожнечі, і тоді твоя тінь знайдеться.

Не можеш любити – іди, не можеш тримати – відпусти, не можеш плакати – танцюй. Танцюй босими ногами по трояндах, подарованих колись тим, чия тінь блукає тепер паралельними світами. Це нічого, що кров на ступнях і покусаних від болю губах. Нічого, що сльози з очей. Це ніщо, порівняно з порожнечею, на яку щоразу наштовхуються мої пальці.

Два, три, чотири. Погляд. Два, три, чотири. Погляд. Два, три, чотири. Пошук. Два, три, чотири. Сльози. Не тому, що тебе нема. Я ще не звикла ходити по трояндах. Вночі подруга витягає колючки з моїх ніг і бурчить, що треба, коли танцюєш, вдягати мешти. І як їй поясниш, що у мене є лише одні – придбані тобою, але я не можу їх носити, бо це єдина згадка про той час, коли тіні вміли говорити. А на інші– нема грошей. Але навіть якби і були, не можна танцювати порожнечею у взутті, бо тоді не буде кривавих слідів і мене неможливо буде знайти у цьому лабіринті. Подруга питає, чи не шкода троянд. Можливо, в іншому просторі і часі мені було би їх дуже шкода, але не тут і не тепер. Тут, у світі, де мовний етикет цінується більше, ніж душевний, де кількість квадратних метрів важливіша за кількість врятованих тобою людей, плакати над потолоченими трояндами мені видається блюзнірством.

Кожен день тепер нагадує заяложений музичний хіт – красиво, але так нудить, як від надміру спін-поворотів.

Румба-хід, троянди на підлозі, румба-хід, кров, румба-хід, колючки у ногах. Ранок, день, ніч. Пустка. Ранок, день, ніч. Квіти. Ранок, день, ніч. Тіні.

Нехай твоя тінь знайде мене по кривавих слідах.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Новела "Тепло твоїх долонь" | Деркачова Ольга».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 16.08.2017 09:15  Каранда Галина => © 
 24.10.2013 14:54  © ... 

Дякую за таке чудове відчитування! 

 24.10.2013 09:15  Оля 

Дякую!!! І головне дякую, що відчули саме те, що і я, коли писала це. 

 23.10.2013 23:11  Олена Вишневська 
"Це нічого, що кров на ступнях і покусаних від болю губах. Нічого, що сльози з очей. Це ніщо, порівняно з порожнечею, на яку щоразу наштовхуються мої пальці." Фізичний біль - ніщо в порівнянні з душевним болем людини, здатної на безкрайнє віддане кохання!Не румба, а суцільна вогняна пристрасть!

До речі, вітаю Вас з презентацією Вашої книги! Творчих злетів без падінь)))


 
 23.10.2013 23:08  Тетяна Ільніцька => © 

Чесно, Олю, захоплююся! Румба - хід - відбивання такту... Мешти для танців... Троянди... Здавалося б, така краса... Здавалося б, така краса? Чи краса - румба - танець може бути самотнім?

"Не можеш любити – іди, не можеш тримати – відпусти, не можеш плакати – танцюй. Танцюй босими ногами по трояндах, подарованих колись тим, чия тінь блукає тепер паралельними світами. Це нічого, що кров на ступнях і покусаних від болю губах. Нічого, що сльози з очей. Це ніщо, порівняно з порожнечею, на яку щоразу наштовхуються мої пальці"...

Олю! Цих слів я не забуду ніколи! Допоки буду дихати! Поки буде битися моє серце!

Публікації автора Деркачова Ольга

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо