Осіннє побачення
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»
Як скотиться в сон світило
Між хмар ультрафіолету,
Ти мужнє обтічне тіло
В стрибку заясниш для злету.
Ген там, край озер сірчаних
Зірвеш кришталеву квітку,
В ній спалах очей коханих
Мій смуток розвіє швидко.
Хоч в кремнієвому лісі
Твій панцир бринить лускою…
Та чом я не рада втісі?
Чому не знайду спокою?
В казкового сну тенета
Потрапила випадково:
Наснилась чужа планета
Блакитна і загадкова.
Ліси вуглецеві дивні…
Дощі – сполук водню цівки…
Ми йшли на емоцій рівні,
Тримаючись за кінцівки.
Ступали в слюди ніжніші
Тумани п’янкі імлисті,
Вслухались до дзвону тиші
В осінньому падолисті.
Тож думкою в неба просинь
З цілунком твоїм пірнаю…
Кажу ж, що наснилась осінь,
А що це таке? Не знаю…
