Ми не могли у світі розминутись...
Ми не могли у світі розминутись...
Осінь. Холод. Ранок. Чай. Зустріч. Погляд. Все підряд. Чай. Простуда. Теплота. Осінь. Холод. Самота....Ранок. Чай. Зустріч. Погляд... І знову все в одному часі - все по колу. Сумно?
Мені також... Невже приїхавши в інше місто, я сподівалася, що зміню своє життя? Думала, мріяла, сподівалася... Думала, мріяла, сподівалася. Думала, мріяла, сподівалася! Все! Пройшло все... Пройшов час, який повинен був принести нові враження. Пройшов час... І що? А тепер що? ВСЕ. Марно сподіватися на щось. Дарма говорити про те, чого уже не буде. А може? Ні! Нічого не може! Нічого не буде! Вибач, були ж сподівання, надії, що саме тут зустрінеш своє єдине кохання, вірила, що зустрінеш справжніх, вірних друзів, надіялася, що все буде по-новому. Нічого ж майже не змінилося. Чи не так? Ні? Не віриш? Ну що ж, давай пригадуй...
