Серце
Серце, прокинься!
Чому ти спиш?
Спиш тоді, коли потрібно кричати,
Коли потрібно назавжди стежки
Визначати, а не скавчати
Псом недобитим
Над коритом розбитим.
О так, серце, прокинься!
Пора вимити очі
У ранішніх росах
І побачити те, що не бачене досі
Ніким.
Лиш тобою.
Уперше.
На світі.
Цьому.
...Хочеш додому?
Бо все уже сталось?
Бо все, що могло, вже було?..
Це - старість...
Давай, я поправлю подушку.
Яку тобі ковдру? Пухову?
Нехай же насняться міста
І їхній немитий асфальт,
Твоїми ногами неходжений.
Весна, вочевидь, вже не та,
Не тими піснями народжена,
Не тими стрічками зав"язана,
Прив"язана
До стін сивизни монолітної.
Так хочеться жити!
А ти усе спиш...
Калуш, 1.08.2013.
