Тоді цвіли вишні
з рубрики / циклу «Легкий трем надвечір`я»
Він сидів за кермом своєї новенької автівки. На руці виблискував дорогий годинник. Черевики начищені до блиску. Одягнений за модою. Він любив дорогі речі. Міг собі дозволити. Міг, бо вмів заробляти. Ні! Нічого кримінального. Просто вмів працювати, це приносило задоволення, до задоволення, додавався статок.
Автівка не їхала, вона мов шелестіла, ледве було чути як працював двигун. Він їхав і посміхався. В душі було так тепло, так легко. Весна. Знов весна...Він знав, що сьогодні заїде на ту зупинку. Як того разу, в той самий час. Купить цигарок. Присяде на лавочку, і чекатиме... Від тих думок ставало краще. Весна! Тепло! Все ожило, цвіте. Як добре. Згадав про маму. Його ніхто ніколи не втішав. А мама? Мама підтримувала. Мама, вона найрідніша. Вони завжди розумілися. Вона гордилась ним. Вона завжди казала - Мій син. І робила наголос на останньому... Весна. І в маминому садку зацвіли вишні.
Перше одруження. Весна. І тоді теж цвіли вишні. То, як мить. Не склалося. Він побачив ЇЇ і згубив розум. А Вона збиралася заміж. Домігся. Відбив. Оженився. З`явився первісток. Радіти б. Та недовго, бо не любила. Повернулася до того, за кого заміж збиралася. Розійшлися мирно. Він згадував ЇЇ з сумом, і жалістю. Залишились чужими. Навіть з сином чужі. Його первісток, згадує про Нього, коли потрібні гроші. А Вона? Та п`є на пару з своїм чоловіком. Вже й на жінку мало схожа. Він і не намагався Їй допомогти. А як же Він ЇЇ кохав. Не склалося. Рана загоїлась. Відболіло...
Екранчик телефону засвітився. Смс. Відкрив. Писала його секретарка. Він посміхнувся. Ще заключено один договір. І подумав - Треба розширятися. Яка ж все таки дотепна його секретарка. Так вона, на своєму місці. І хай хтось підсміюється над Ним, що в нього літня жінка, займає таку посаду. Йому на це начхати. Вже була одна молода, гарна і як виявилось тямуща.
Весна. Цвіли вишні. Вона прийшла влаштовуватись в Його фірму на роботу. Прийшла на співбесіду. Ким? Звісно секретаркою. Йому було вже за тридцять. Вона майже в половину молодша. Побачив. Защеміло. Загоріло. Буде моєю! Як же Він ЇЇ оберігав, як же Він піклувався про Неї. Боготворив. Домігся. Весілля. І Народився син. Радіти б. Не склалось. Застав Її у ліжку з своїм комерційним директором. Пригрів на свою голову. Любив. Не простив. А Вона виявилась неабиякою "розумницею" Відсудила майже все. Добре хоч встиг мамі квартиру купити. Дарма, що за містом. Так перший час і пережив у мами. Залишився голий і босий. А Вона? Вона завіялася з Його директором, аж у Штати. Живуть на його грошики. Та хай їм. Шкода, що сина тільки по скайпу бачить, та спілкується тільки через інтернет. Нічого. Цей син Його розуміє.
Переболіло. Загоїлось. Вдарився в роботу. За короткий час відкрив нову фірму. Вмів. Зробив. Втілив свої нові задуми. Відлягло. Більш нікого в серце. Не вірив, та й не пускав. Почав ходити до церкви. Знайшов однодумців. Все добре. Чого ще треба. Мама жива. Він хвалить Бога здоровий, не бідує. Живи, насолоджуйся.
Того разу Він їхав по справах. Була весна. Цвіли вишні. Зупинився, біля подорожнього кіоску на автобусній зупинці, купити цигарок. Поки продавчиня рахувала решту з новенької п`ятисотки, повернувся і побачив Її. Вона стояла спиною до Нього, напевне чекала на свій автобус. Його вразило Її волосся. Воно було кольору стиглої пшениці. - В Неї повинні бути голубі очі - подумав Він. Проїхала вантажівка і Її волосся сколихнулося хвилею. Він не міг не підійти. - Решту братимете - гаркнула кіоскерка. Він здригнувся і швидко згріб купюри. Наважився. Підійшов до Неї. Вона повернулась. Ні, не голубі, Її очі були зелені. - Як Вас звати? - Він промовив і не впізнав свого голосу. В ту мить під`їхав автобус, розчинив двері, Вона стрибнула на сходинку, повернулась і не вагаючись відповіла - Мене звати Весна.
На той час цвіли вишні...
