21.06.2010 12:02

для всіх

3031

7 | 9

 © Тетяна Чорновіл

ВИШИВАНКА

День вишиванки

Кольори добиралися в ній залюбки

В довгі ночі зимові безсонні.

На тканині плелись сумно-чорні листки

Та усміхнені ружі червоні.

- Дивний той неборак! Білі нитки десь взяв!

Поколов, мабуть, пальці й долоні!

Нащо братись було! Чи ж коли вишивав

Вишиванки він чорно-червоні?!

Людський осуд поета ніяк не лякав, 

Відкидав усі доводи звичні, 

Бо надумав знайти і таки відшукав

Своїм ниткам він фарби магічні.

Кілька білих, як сніг, через душу пройшли, 

Враз від смутку й печалі темніли

І згорьовано так на папері лягли, 

Що аж злі вороги поніміли.

Інші з серденька самого ніжну любов

Кольорами для себе обрали, 

Мали присмак п’янкий, нуртували, мов кров, 

Ясним сонцем у слові палали.

Душу всю той Поет розділив на листки, 

Серце щедро покраяв на квіти

Та й помер. Нам – безсмертні читати рядки

І здивовано благоговіти.