Цього листа, ти ніколи не прочитаєш
Мені зараз так боляче... Мені так не вистачає тебе... Так хочеться, щоб ти була просто зі мною, просто поряд, просто неба...
Берегти мовчазну тишу і згаслий вогник почуттів.
Важко було тебе любити...
Важко забути...
Але важче - жити без тебе... Навчитися жити без тепла, що гріло душу, без згадки про єдиний порух коханих вій, про глибокий синій погляд, що так пекуче морозив серце...
Про самовпевнену усмішку, яка вселяла в мені надію і водночас сум...
Мені так хочеться бути поруч із тобою... Бачити... Чути... Кохати...
Я так хочу про тебе пам`ятати... Не зважаючи на те, що ненавиджу... Ненавиджу ту пустку у грудях, ненавиджу той пекучий біль, ті сни, що не приносять нічого, крім страждань... Ту музику, яку я так дбайливо беріг для тебе... Ті рядки, що уособлюють мою чоловічу слабкість... Ті згубні мрії, що підштовхують до краю пропасти...
Ті хвилини про тебе...
Без тебе...
Із тобою...
Ті нестерпно кохані секунди, що їх беріг в серці і пам`яті, наче святу іконку на грудях... Я ж їх так люблю...
Я люблю тебе... Не знаю, чи справді люблю, та справді любив...
Мені важко... Та тобі це, мабуть, ні про що не говорить... Тобі це взагалі ніколи ні про що не говорило. Ти знала лише своє задоволення...
Свою втіху...
Я був тією втіхою...
Я ненавиджу тебе за ті думки, ті очі, вуста і усміхи...
Я люблю ті вуста, і очі, і усміхи, і думки, і мрії, і тебе...
Мабуть...
Мабуть, тобі це ні про що не говорить... І твоє серце не озветься, навіть якщо станеться чудо і моє серце воскресне... Воно не знає тепла і віри в чудо... Воно як та синя холодна безодня у твоїх очах...
Ти не знаєш віри в чудо... Не маєш в серці дитини, що може щиро радіти кожній крапельці дощу, кожній сніжинці із зимного неба... Ти ніколи не вірила, що можна зігріти сніжинку вустами... Я ж віддав усі свої перші поцілунки стихії... І мої вуста залишилися невинними.
Ти не маєш у собі дитини... Я мав...
Через тебе ця дитина тане, неначе замерзла сніжинка на вустах... Ти
НІч, в ліжку, Лютий 2010
