ТИМ, ХТО НІКОЛИ НЕ ЗРАДЖУВАВ СЕРЦЮ
«Аптека», «Продукти», церкви, кандидати у мери.
Заправки, зупинки, маршрутки, базар, перукарні.
Кіоск «Свіже м’ясо» – жертовник прадавніх шумерів.
І написи «Петя – козел», та «Ісус» на паркані.
«Аптека», «Горілка», «Аптека», «Цигарки», «Аптека».
Фаст-фуди, кав’ярні і їсти і їсти і їсти!
Міські схарапуджені натовпи – орди ацтеків,
а морди з бігбордів – іспанці епохи Конкісти.
«Юрист», «Адвокат», «Готівкові кредити» і банки.
Приватні, ощадні відділення «щастя» та «волі».
Міняти, платити, складати, плести, дерибанити.
І бігти: праворуч, ліворуч, праворуч, ліворуч.
Студенти, бомжі, лікарі, водії, будівничі.
Чинуші, бухгалтери, менеджери, консультанти.
Край хутора хатка дрімає – остання дзвіниця,
остання фортеця, святиня.
Хоч пан, хоч султан ти –
тебе виглядатиме завше бабуся Орися –
дитинства твого вартова, мудрий бібліотекар
степів і усмішок твоїх.
Бийся! Бійся! Борися! –
«Аптека», генделик, «Аптека»,
«Надгробки», «Аптека»...
Городина, яблука, груші на ряднах веселок.
Садиба, що мліла від звуків твого чавкотіння.
Єдині, хто в серці ніколи не зраджував села,
ви з вітром птахами здійнятися в небо хотіли.
Обжита? Навряд чи...
Змертвіла (!) міська ойкумена
мутніє. Бабусині очі, прозорі, як вікна,
сміються до тебе: «Внучатко моє,
яке ж ти у мене кумедне!»
«Аптека», «Продукти», «Аптека». –
Дурня несусвітня…
