Фізаліс
з рубрики / циклу «Послання до коханого»
На вікні догорає серце,
Вранці вирване з трав осінніх.
Мій коханий, пробач, не сердься!
Я згубила це небо синє.
Замість нього світилась рана
Й проглядався відкритий космос.
Не сварися, прошу, коханий!
Надто жаль запізнілу осінь…
Наші долі таки розпались
В метушні нелюдського світу.
Те, що мало, давно вже сталось.
Що не мало – пішло за вітром.
Розпашілі обличчя наші
Гріє сонце й холодить праліс…
Ти, коханий, вже не пробачиш
Мені знищений твій фізаліс.
