27.03.2014 12:41

для всіх

187

- | -

 © Элли Окленд

План захоплення Вашингтону

Частина четверта

Уривки

А раптом у тих печерах, у тій невимовній тузі... ти знайдеш щось більше, щось вище, щось – чого ніколи немає і не буде на небосхилах веселощів і найдзвінкішого щастя? Адже золото та дорогоцінні каміння ніхто й ніколи ще не знаходив, піднявшись високо-високо у сині небеса, за ними завжди треба було  спускатися у темні підземелля і шахти, де іх старанно ховали від людьских очей. 

І ніколи, ніколи не з”явитися в небесах тому, що є в землі і лиш в землі.

Просто тобі скажуть, що це не таке вже й потрібно і не таке вже й важливе, правда?

Просто багато хто вже давно проміняв ефемерне золото на реальні мильні бульбашки.

       Просто колись, певно, так зробиш і ти.

Зробиш?

* * *

Світ... він, знаєш, він так змінився, здається я лиш почала це відчувати. 

Світ, де вже давно не можуть подорожувати без навігатора, рахувати без калькулятора, думати без вікіпедії – а колись ми це вміли, ми вміли все це, ми думали самостійно і рахували в стовпчик, ми пам"ятали номери телефонів і дні народження, чом ці вміння атрофувалися так швидко?

* * *

Коли нам 18, здаеється, що нам підвладний весь світ, і ми знаємо відповіді на всі запитання.

А коли нам виповнюється 25... ми раптом усвідомлюємо, що нічого не знаємо. Анічогісінько. Все – як вперше. Все – незнайоме. Все – інше.

 А істина? А знаєш, все буде як скажеш ти. І світ дійсно підвладний, і відповіді дійсно – є, в нас, все в нас. І світ, і відповіді, і істина.

І у цій наївній юнацькій вірі у свою всемогутність... 

                         ...сила. Так, сила – саме у ній, у ній єдиній. Вірі, що нам підвладний весь світ і ми – так, знаємо! – відповіді на всі запитання. 

І це дійсно буде істина. Поки ти віриш. 

* * *

Дозволити собі відчувати ненависть не меньш складно, ніж дозволити собі відчувати любов. Ми боїмося сильних почуттів, бо лиш в них стаємо самими собою, лиш в них наближаємося до нашої істинності, найглибинної суті. І, так, ми дійсно не довіряємо собі, боїмся і не довіряємо – боїмося того, що раптом це є правда, те, що ми погані, зіпсовані, раптом це так. Та зіпсованість, вона не в нашій ненависті і не в нашому гніві. Вона у недовірі, саме недовірі – самим собі. Недовірі собі – а значить недовірі чомусь більшому, вищому, тому Я, якому підвладно все і у якому апріорі не може бути нічого поганого і зайвого. 

* * *

Все важливо. І все впливає. Кожне рішення, кожне слово, кожне „так” і кожне „ні” формує майбутнє. Все – у моментах.