План захоплення Вашингтону
Частина третяУривки
Немає ідеальних виборів. Кожний шлях, кожний вибір – це невідомість, це потенційна калюжа чи потенційне ромашкове поле в одночас. І ніхто тобі не скаже, де цікавіше – хлюпатися у калюжі чи лежати під палким полудневим сонечком посеред ромашок. Чого не вистачає твоїй дивакуваій душі. Та якщо вже вона бере тебе за руку і так настирно тягне за собою – лишаєься лиш йти. Хлюпати у калюжі? Та чого ж, похлюпаємо!
Бо, знаєш, коли поруч із тобою хлюпає твоя душа – воно, чесно, воно не так моторошно. Навіть тонути у цих смердючих калюжах. Просто відчуваюєш себе... із собою. Просто відчуваєш, що нарешті ти там, де й маєш бути.
Куди прагне твоя душа.
* * *
Дорослішати – то є відкинути, знаєш нарешті, всі ті уявлення про себе, якими тебе нагородив хтось інший. Добра чи лиха, достойна чи недостойна, чого і коли, і у якій кількості – ти ж стільки років жила з цими думками - але, зауваж, ці думки про саму себе, ці переконання – а вони ж не твої. Іх тобі подарували – але тобі вирішувати: чи лишати той чи інший подарунок собі чи відмовитися. І обзаведись нарешті імунітетом від чужих намагань вселити в тебе ті чи інші деструктивні думки. На комп`ютері в тебе ж стоїть антивірус. А у голові чомсь й досі немає. А треба ж так небагато. Просто осмислити свою свободу. Свободу вирішувати, якому бути твоєму світові. Бо малювати його лиш тобі і тільки. Не віддавай надовго свої пензлі чужим тобі людям.
* * *
В житті так багато дріб`язку, за який ми чогось чіпляємося, випускаючи з поля зору щось більш важливе.
Більш важливі речі.
Повітря. Здатність дихати, здатність бачити і відчувати. Стакан із водою на твоєму столі. Яблуко, апельсин. Ті, хто тобі близькі, поруч. Сонячне світло. Раптова гроза. Те, що в тебе звертається кров, ти можеш говорити, писати і міркувати.
Простий складний світ.
* * *
Правда вічна, бо правда це і є сама вічність – твоя вічність, яку ти колись так шукала. Певно, викривлювати реальність – це насамперед шкодити лиш самому собі, і ніякого зиску у підсумку, нажаль чи на щастя, ти не отримаєш, бо не проросте із наісіння жолудя пальма, не виросте із твоєї викривленої реальності реальність, яка могла б стати кращою для тебе. Буде інша – теж непогана та з викривленнями. Ти просто відчуєш, що вона не є твоя – і не треба буде нічого казати. хоча не одразу відчуєш. Це буде шепотіти тобі твоя душа, яку ти чомсь давно не бажаєш слухати. І ти не будеш слухати.
Але одного дня вона до тебе докричиться.
* * *
Коли сум зігріває ніжніше за сонце – да просто тоді, коли у ньому те, що тобі дороге, або було дороге, дійсно коштовне, дійсно важливе. Бо зігріває і дарує тебе тобі лиш те, що зіткане із твоєї ж душі, твоєї щирості, митей зі скарбниці твоєї вічності – де ти назавжди ти – і ніхто ніколи не в силах в тебе це відняти.