14.01.2014 19:23
18+
205 views
    
rating 5 | 4 usr.
 © Оля Стасюк

Наодинці з дощем

Наодинці з дощем

Наодинці з дощем непотрібні болючі слова.

Теплі хвилі дощу заберуть у землі кожне слово.

Хай згинається в стеблах живуча, холодна трава,

Або листя летить божевільне таке, кольорове.


Непостійним дощем з неба в річку півмісяць зійшов,

І умився дощем, і піднявся на небо дощами.

Замість тисячі слів, замість диких, могутніх промов

Йдуть по місту вітри, розбиваючи вікна зірками.


Ціле небо шовкове, заповнене сотнею хмар,

Простяглося, розкинуло руки над змореним містом.

Тільки тихо дзижчав на вікні запізнілий комар,

Довго б’ючись об скло, неймовірно холодне і чисте.


Неспокійно чогось, щось важке ще лежить на душі, -

Вона б’ється об краплі і рветься і зоряні висі.

Увірвались в життя дивовижні, шовкові дощі,

Відібрали всі звуки і тихо втопили півмісяць.

Публікації: Оля Стасюк

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 15.01.2014 21:48  Тетяна Чорновіл => © 

Чудово, замріяно, як завжди! )) 

 15.01.2014 18:38  © ... => Тетяна Белімова 

дякую за такий красивий, повний коментар))) 

 15.01.2014 18:37  © ... => Олена Вишневська 

дякую) 

 15.01.2014 11:56  Олена Вишневська 

Гарно 

 15.01.2014 10:26  Тетяна Белімова => © 

Неймовірний твір! Перечитала декілька разів із насолодою!
"Замість тисячі слів, замість диких, могутніх промов
Йдуть по місту вітри, розбиваючи вікна зірками" - оце дуже припало і ще фінальний двовірш! Такі метафори живі і незатерті!