Наодинці з дощем
з рубрики / циклу «Задощило почуттями...»
Наодинці з дощем непотрібні болючі слова.
Теплі хвилі дощу заберуть у землі кожне слово.
Хай згинається в стеблах живуча, холодна трава,
Або листя летить божевільне таке, кольорове.
Непостійним дощем з неба в річку півмісяць зійшов,
І умився дощем, і піднявся на небо дощами.
Замість тисячі слів, замість диких, могутніх промов
Йдуть по місту вітри, розбиваючи вікна зірками.
Ціле небо шовкове, заповнене сотнею хмар,
Простяглося, розкинуло руки над змореним містом.
Тільки тихо дзижчав на вікні запізнілий комар,
Довго б’ючись об скло, неймовірно холодне і чисте.
Неспокійно чогось, щось важке ще лежить на душі, -
Вона б’ється об краплі і рветься і зоряні висі.
Увірвались в життя дивовижні, шовкові дощі,
Відібрали всі звуки і тихо втопили півмісяць.
