Вороняччя одуріло

з рубрики / циклу «Про долю»

Повесніло, потепліло,

Вороняччя одуріло,

На Вкраїну налетіло.

Довбе в груди та у спину,

Вгамувати, як пташину,

Їм немає зовсім впину.

Каркають все кар-та-кар,

Підсипають в вогонь жар,

Щоб сильніший був удар.

Продались за копійчини,

Колом позгинали спини,

Сором нашої країни.

Не сльоза, а кров в очах,

Немов все те в страшних снах,

Тут вони «не при ділах».

Повсідалися на Сході,

І при будь-якій погоді,

Каркають все при нагоді.

Каркають, а що не знають,

Ширше дзьоба розкривають,

Та все крилами махають.

Хочуть м’яса, хай їм грець,

Прийде ще й для них кінець,

З ними згине їх творець.

Розлітайся вороняччя,

З відчаю народ все плаче,

Воно з радості лиш скаче.

Душа чорна, як смола,

Скільки може бути зла?

Всім тим править сатана.

Слина в нього аж летить,

День і ніч він вже не спить,

Його тішить кожна мить.

Народ прозрів уже давно,

Нищить кляте те кубло,

Де зібралось чорне зло.

м. Славута,