Крихітна кімнатка. Через відчинене вікно, наче непрошений гість, крадькома пробирається вечір. Широкий стіл-старець мирно поскрипує, згадуючи своє минуле життя – життя кремезного дуба, що величаво буяв у саду. На ньому, переливаючись під останніми променями стомленого сонця виблискує кришталева ваза. А в ній… сором’язливо усміхаючись пурпуровими пелюсточками пишається троянда. Символ краси, кохання, гордості і болю.
На перший погляд, миле творіння природи, але тільки-но ти простягнеш руку, щоб доторкнутися до неї, як безжальні колючки, наче голки обпечуть долоню. І тобі буде боляче. Краплини крові дорогоцінними рубінами спадатимуть на трояндові пелюстки. І в цей момент ти замислишся і зрозумієш, якою жахливою і водночас прекрасною є її краса.
Крапельки роси тінями минулого застигли на кровавих пелюстках. Що це? Сльози…? Ні. Це фальш.
Приємна усмішка введе тебе в оману, отрута солодких слів поволі затьмарить розум. Незчуєшся - ти в полоні. Міцна сіть жорстокої краси пеленою закутує тіло. Не вистачає повітря… Перед очима пропливають найпрекрасніші моменти твого життя. Ти задихаєшся…
І знову легені заповнює п’нкий аромат тендітної троянди. Вона грається з тобою, для неї ти просто - іграшка. Іграшка, яка спочатку викликає захоплення, потім холодну байдужість і нарешті опиняється на звалищі серед мільйонів таких же як і вона сама – іграшок з поламаними долями. А зламане, не цікавить уже нікого. За грою безжальної троянди, просто дихаючи тобі у спину зі скляною усмішкою на устах, спостерігає смерть.
Ти з відразою дивишся на прекрасну квітку, яка не має душі. Ти готовий із розкритими обіймами кинутися назустріч смерті. Але вистава не закінчена, глядачі з нетерпінням очікують фіналу. У голові промайнули слова відомого поета: «Життя - -театр. А ми в ньому – актори…». Нарешті ти сам відчуваєш силу правди цього вислову. І ти розумієш, що вороття назад уже не має, ти повинен дограти свою роль до кінця. І неважливо, чи буде це happy end, чи трагічний фінал.
Нарешті ти зрозумів сутність цієї краси! Вона приносить смерть і страждання… А ось і довгоочікуваний фінал. Завіса поволі опускається, вистава закінчилася, в залі мертва тиша. Ніхто не аплодує. Чому? Для тебе це не так уже й важливо, а от троянду така зневага вразила смертоносною стрілою просто в кам’яне серце.
Крихітна кімнатка, широкий стіл-старець, а на ньому повільно помирає зірвана вітром кровава троянда… Жалюгідне видовище – королева, що помирає на самоті. В променях стомленого сонця виблискують уламки кришталевої вази… Все, що залишилось від фальшивої краси.
Краплини крові, біль в руці…
P.S. На день народження я подарую тобі ромашку.