Цікаве питання, чи існують такі земні птахи? Але мрії теж чудові! Шкода лише, що у світ мрійливого задзеркалля не можна просочитися назавжди. Сила земного тяжіння.
Твоя поезія спонукає до роздумів (а роздуми - то робота над собою). А це одне із основних завдань поезії - пробуджувати людину до діалогічних стосунків (із собою, світом, мріями). Естетична насолода теж - одна із виразних рис твоїх поезій, і цієї зокрема! Коли вербос ллється, як музика, ніщо у ньому не чіпляє, а ніби заколисує))) коли хвилі поетичної медитації несуть у незнаний світ - це і є справжнє "мистецтво поетичне" (за Буало)
Хто про що… Усе зійде, пройде і стане прахом, Та вічна гра, що так відома нам: Він був лиш полохливо-райським птахом… А осмілів – і ось тобі Адам! Як помах крил, моя нестримна звичка: Побачу, що тріпоче на вітрах – Чи пишнокрила, чи перепеличка… То спершу – полохливо-райський птах… А потім – розплету і розшнурую, І суть природи вповні оживе! Як розпряжу усю перисту збрую – Відкриє тіло в собі щось нове… І де б не був – феєрія пташина Підносить до строкатої мети… Адам – то у перекладі «людина»… Люблю я людям – помагать іти…
