30.06.2014 21:06
18+
234
    
  1 | 1  
 © Антоніна Грицаюк

Погасле світло

Погасле світло

з рубрики / циклу «Про долю»

Туман вкрив усе село,

Вечір ліг вже спати,

Світло згасло, мов на зло,

Бідкається мати.


Стару лампу запалила,

Гніт вже догоряє,

Її трішки підкрутила,

Своє відживає.


Блимає, але горить,

Хоч стара, як світ,

В мами серденько тремтить,

Скільки уже літ,


Як самотність гризе душу,

Мов іржа залізо,

Син в дзвінках трясе, як грушу,

Але, синку, пізно


Вже міняти їй життя,

Тут весь її світ,

Ось таке мами буття,

Вона і старий кіт.


Картоплина, огірок,

Ось таке меню,

Є ще жменька ягідок,

Час вже і до сну.


Лампа тухне вже сама,

Час її минає,

Так і мама, як вона,

Життя доживає.


На луги пішов туман,

Прокинувся ранок,

Рипнув геть старий диван,

Кіт вибіг на ґанок.


Не виходить тільки мама,

Йдуть сусіди в хату,

Вона, мовби задрімала,

Скинула лиш лампу.


Скло розбите, як життя,

На дрібні частини,

Вже не склеїш до пуття,

Смерть – це не родини.



м. Славута, 

Антоніна Грицаюк цікавиться

  • Антоніна ГрицаюкМожете залишити хоча б два слова чи лайк?
  • Задонатити
  • Добровільну фінансову допомогу на розвиток проекту у вигляді довільної суми коштів, яка Вас не обтяжує, можна швидко надіслати за вказаним під кнопкою "Задонатити" посиланням

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 30.06.2014 22:39  Панін Олександр Мико... => © 

Вірш сильний, але дуже трагічний. Кота, до речі, теж дуже шкода.

 30.06.2014 21:23  Ганна Коназюк => © 

Емоційно важкий вірш... Як сказала Ольга Гергель, "Народження, воно в житті не нове, а смерть, а смерть - вона завжди нова..." До цього людство не звикає, але коли смерті забагато - вчиться з цим жити...

Вдало написали! Змушує замислитись...