02.07.2014 19:26

для всіх

289

2 | 2

 © Антоніна Грицаюк

Навіки разом

з рубрики / циклу «Про долю»

Душа щира всі шептали,

Таку під ноги лиш беруть,

Вони про те певно не знали,

Життя її у тому суть.

Чоловіка щиро покохала,

В парі жили півсотні літ,

Уся округа лиш шептала,

Для неї він весь білий світ.

Не дав Бог діток – його воля,

Змирилась, якось треба жити,

Така напевно її доля,

Та є кого в неї любити.

Йшли роки, життя минало,

Відійшов у вічність чоловік,

Доброти менше геть не стало,

І так іде за роком рік.

Він біля неї, що казати,

Та невід’ємна половинка,

Вона лиш вміє так кохати,

Як не кохала жодна жінка.

м. Славута,