І ТУТ ПРИЙШЛА ПОРА КОХАННЯ
― Іване, а що то за дівчина сидить на отих дрючках?
― Що, Серього, сподобалась? Наче мавка, правда?
― Нівроку! Чи, певно, ти око поклав на неї?
― Поклав би! «…Би»! Маю ж Ірчика, якою ще не наситився…
― Як ти сказав: «Ірчика»? У нашому райцентрі в останні роки я знаю тільки одну дівчину, яку всі звуть саме так. Чи не вона?
― Ірин багато, Сергію! Я сам її почав так називати, бо їй сподобалося…
― Почав, тому що вже чув як її інші називали…
― Ти, здається, дівчиною он тією зацікавився…
― Гарненька! Дивно, що подружок немає з нею.
― Були. Я бачив. Але чи ті відійшли на деякий час, чи зовсім злиняли.
― А твоя Ірчик ― білявка? Ну, в сенсі фарбована? А так вона ― руда. Тільки її рудою ніхто не бачив… Ой, яка дівчинка! А сидить ― як творіння мистецтва! Господи, яка врода! Наче мавка! Навіть більше, ніж мавка.
― Мавка на дрючках… І без довгого волосся… Що ж то за мавка ― без довгого волосся?! – зіронізував Іван.
― А твоя Ірчик завжди носила коротку стрижку? Правда?
― «Носила». Носить. Так їй подобається… Дивись: здається, твоя мавка хоче покинути насижене місце…
― Помилуюсь та поспостерігаю ще за нею. Така ефектна та «смачна» і без… без хлопця!.. Щось не віриться, ― мовив Сергій задумливо.
― Ну, щодо ефектності, то погоджуюсь… А щодо «смакоти»… Звідки взяв? Що, ти з нею знався?.. Сподобалася? Ну, то в чому річ? Йди ― знайомся! І… діточок вам з футбольну команду!
Сергій змалку був сором’язливим, делікатним і тактовним. Напевно, якби батьки й не привчали його до цього та не заохочували людську шляхетність, все одно зростав би таким. Часто ж буває як: дитина читає гарні повчальні книжки не тому що їх радять дорослі чи вчителі, а тому що за своїм характером від народження сама тягнеться до такого, що їй ближче до душі. От і Сергію, як тільки він навчився читати, ближче до душі були розповіді не про якихось там дракул, потойбічні світи, войнушки і походи древлян, а про те як хтось комусь допомагає, визволяє з неволі чи виводить з непрохідних хащ, допомагає подолати біду, роздає подарунки… Не дивно, що і дівчат він сприймав як вищих божественних істот у людській подобі, такими собі ходячими ваяннями найталановитіших митців. І то справжнє диво, думав Сергій, що вони ― дівчатка ― навіть краще ваянь, тому що за ними протягом усього життя можна ще й спостерігати як вони народжуються і поступово зростають, радуючи око своїми естетичними округлими формами.
Естетичні округлі форми дівчаток і дівчат були для Сергія вирішальним фактором природної і сталої любові до них. Але ж не тільки дівчатка зростали, а й сам Сергій. І прийшов час, коли він відчув, що лише споглядання естетичних округлих форм ― то замало! У його душі з’явилися невідомі донині надзвичайно сильні прагнення, торкнутися дівчини, обійняти її, спочатку легенько ― за плечі, відтак ніжно обхопити лице і… цілувати, цілувати й цілувати до нестями, до оніміння губ і пити її дівочий дух.
Після такого палкого нашестя почуттів та емоцій не раз останнім часом усвідомлював, що він опиняється неначе у маренні. А коли виходить з нього, раптом, перед собою бачить не обличчя дівчини, а звичайну свою… подушку, яку обіймає і цілує. Фу! І що б то воно значило?!.
Про таке й Івану не розкажеш. Він, хоч і друг, а насмішкуватий. Чому б то? Можливо через те, що дівчаток і дівчат, а тим паче молодичок, сприймав не як ваяння, ходячі твори мистецтва, а такі собі живі рухомі субстанції з тілом, з якого ростуть п’ять кінцівок: дві ноги, дві руки й… голова. Цю ― верхню ― кінцівку, замість десятьох пальців, обладнано комп’ютерним процесором, а на монітор (тобто обличчя) для естетичності виведені очі, ніс, рот, вуха, зверху ― своєрідний лан з рослинністю під назвою волосся.
Після такого відкриття у сприйнятті Іваном дівчат, Сергій як не намагався вивідати, як же той цілує не обличчя, а п’яту кінцівку під назвою «монітор» і губи, що є, на думку Йвана, нормальним завершенням отвору для прийняття їжі, так і не зрозумів жартує той чи серйозно говорить. Якби хоч така розмова була однією, а то ж ні! Як можна було повірити, коли вперше таке чуєш? Ні. А коли вкотре Сергій почув про сприйняття Іваном дівчат, то трохи з глузду не з’їхав.
Час іде! А невидимі, але надзвичайно сильні, духм’янощі протилежної статі ― феромони ― дають про себе знати! Сергій і сам не свій! На дівчат очі витріщає з ніжним поглядом, сопе собі під ніс, нерідко уявляє, що хоче торкнутися дівчини. Та як же ― ваяння перед ним! Чи перед ним, чи трохи поодаль, як от ця ― мавка на… дрючках.
― Можливо, дівчина усілась на ті дрючки, щоб тебе звабити, ― мовив Іван.
― Та йди ти!..
― Правильно: йди ти!.. Тільки до неї. Познайомся. А якщо то ― твоя доля. Не будеш більше страждати…
― Я? Страждаю?
― То що не бачу. Ну, я ж не твердив, що саме за цією. В цілому за дівчатами страждаєш, Ти надто інтелігентний від народження. Приземлись.
― Я на землі.
― От і тьопай по ній до отієї мавки, поки вона не передумала тебе своїм поглядом свердлити.
― А чьо, правда?
― Я те давно помітив.
― А можливо вона «свердлить» тебе? – запитав Сергій.
― Вони відчувають, хто одружений або має кохану дівчину.
― Як це «відчувають»?
― Юнак чи дівчина, коли ще не мають постійної пари і перебувають в активному пошуку, завжди випромінюють невидимий оку, невідчутний людськими носом ореол запахів. Їх вчені ще феромонами називають. У людей, які шукають свої половинки, той ореол значно сильніший, ніж у решти. От і у тебе він зашкалює! А вона ― мавка! ― ловить. У тебе зашкалює, а вона ловить. І в мережеві твоїх феромонів кайфує. Кумекаєш?!
― Чьо ти лаєшся?
― Ти про що?
― Ну, «феромони»… та «феромони»…
― Хай тобі дідько! «Феромони» ― не лайлива слово! Ой, як ти відстав від життя, хоча й живеш у сьогоденні. Треба взятися за твою освіту! Спецосвіту! І почнемо з того, що ти негайно підеш до тієї дівчини і познайомишся.
― А що говорити?
― Отакої! Як кажуть, приїхали. На ходу вигадаєш. Можу я з тобою піти. Але тоді вона може подумати, що я залицяюсь. Ірчик дізнається ― розсердиться, ― пояснив Іван. ― Йди сам, а я тут за тебе уболіватиму. Та йди ж! Іди-и!.. Що ти тягнеш? То ти мені розпитуваннями про мою Ірчик голову морочив. То наукові слова сприймаєш за лайки. То ще щось вигадуєш. І відтягуєш та відтягуєш можливо найважливіший шанс у твоєму житті ― знайомство з майбутньою дружиною. Іди, кажу!..
― Фу-х! Ну, я пішов, ― сказав Сергій.
― Удачі!
― Ну… Ну, я пі-і-ішов…
― А чому стоїш?
― Все! Пішов…
― Дівчино! Агов, дівчино! Панно, шановна панно, оцей хлопець хоче у вас дещо запитати, ― гукнув мавці Іван, ― Можна йому підійти?
Дівчина кивнула. Сергій наважився, рушив до неї.
― У тебе чьо, тіпа язик усох? ― зразу спантеличила вона його своїм запитанням, як йому здалося, грубим.
Сергію захотілося повернутися назад. Але, опинившись уже біля цієї мавки і почувши від неї таку репліку, він відчув, що треба щось відповісти, мовити якийсь комплімент.
― Ви така гарна, немов мавка, ― сказав Сергій.
― А-а, тіпа з лісу чи з боліт вилізла.
― Та ні...
― А якщо ні, то чому я «мавка»?
― Думав, що приємно вам буде таке чути…
― Ти чьо, конкретно, «ви» та «ви»? Я що тобі, тіпа «вчителька»? Ти що тіпа…
― Та я не тіпаюсь, ― якось невпевнено мовив Сергій, все ще сумніваючись, чи всі слова, мовлені дівчиною, розуміє правильно.
― Ти чьо, в натурі, дикун? Звідки ти взявся?
― Звідти, - показав Сергій на місце, де був Іван, а до цього вони перебували разом.
― Ну, от і повертай туди, звідки рушив сюди! Лади?!
― А я хотів з вами познайомитися…
― Ну, то стався тіпа облом. Так своїм предкам, вчителям і наставникам і доповіси…
― А як вас звати?
― Як хліб жувати!
Сергій остаточно розстроївся: як же його далі вести розмову з цією дівчиною, яка на відстані дуже сподобалась йому, а насправді виявилася такою неввічливою, грубою та злою. І він нічого не вигадав кращого, як мовчки повернутися до Йвана, запропонувати йому йти геть.
Повернувся. А біля Йвана ― дівчина якась.
― Ірчик, ― представив її Іван.
― Ну, як дівчина, Сергійку? ― запитала Ірчик.
― Та якась дивна, груба, весь час «тіпа» та «тіпа»… Дикуном обізвала…
― А хороша?
― Та вже не хороша…
Іван та Ірчик зареготали від усієї душі. А потім, на превеликий подив Сергія, покликали ту дівчину з дрючків.
А далі було… Що далі було? Була справжня казка для Сергія. Іван з Іриною, знаючи про нерішучість друга у справі знайомства з дівчатами, домовились з «мавкою» таким чином виховати його, спустити його високі думки на грішну землю. Мавка довгенько відмовлялася, бо вихована в інтелігентній родині, як і Сергій. Тож не наважувалась навіть думати про грубі й нетактовні слова. Але зрештою погодилась. Задумка була тільки осучаснити Сергієві погляди на дівчат, дарма що він сам їм ровесник. Але для мавки трапилось непередбачене: вона теж закохалася у Сергія. А чи варто нагадувати, що й він у неї.
Відтоді роки минули. Ростуть у мавки і Сергія діти. А Йван та Ірчик є їхніми хрещеними батьками. За святковим столом Сергій нерідко жартує:
― Я не ходитиму «туди», буду тільки «сюди».
І всі дружно крекчуть, заїдаючи випите, схвально перемовляються, чудово розуміючи про що йдеться.