ОТОЖ БО!
з рубрики / циклу «Райський хутір з пасікою»
― Та перемкни ти його! Дивитися не можу, коли отой обцяцькований тип з напіввалізою-напівпортфелем носиться по сцені й удає з себе неперевершеного ведучого! І що воно ота ноша значить? Та й одна рука весь час же зайнята!..
Помила дрібну торішню картоплю, поставила на плиту варитися в кожусі.
― Раніше таку свиням готували, потім товкли, доливали трохи помий. І вони усе те наминали за милу душу, салко товстіше наїдали… Та що ж таке? А на цьому каналі що ― ой, Господи! ― жеруть! Та перемкни ти і його!.. О-о, тут може щось людське покажуть.
Взялася за шинкування капусти на салат.
― Молодої не стала купувати, ще дорога. От, підростеш, доню, вивчишся, може станеш заробляти як справжня людина… Й помідорів ― теж не купила. Не по кишені, й підозрілий вид мають: надто вже рівні та блискучі. Певно напічкані хімікаліями… Ти перемкнула чи ні? Перемкнула? Що, і тут уминають страви? А щоб вас чорти обсіли!.. Що ж це у нас за неділя сьогодні? Думала-гадала, що, готуючи сніданок, відпочиватиму, принаймні душею. А тут?! То у галіфе-рейтузах з рудими портфелями кольору кіндер-сюрпризів бігають, то чавкають безкінечно! Може ще який канал пошукаєш?.. Чула, що по якомусь пісенний конкурс показують…
І замугикала собі гарну душевну пісню.
― Мамо, та ти у мене сама, наче пісенний конкурс!
― Ой-й! Що це?! Що-о це-е?!. Хто це? І що співає?..
― Та щось же співає?
― Отож бо: «щось»! По-якому?
― Та по-якомусь…
― А ми знаємо і розуміємо оте «якомусь»?
― А він завжди співав не по-українськи…
― Отуди к бісам! А мешкає що, невже в Україні?
― З усього видно, що так…
― Оце часи настали! Жити в Україні й ненавидіти українське і співати по-яковському?..
― Чому? Україну, напевно, любить… З дулею в кишені.
― І які ж телепні туди його послали?!. А ну, пошукай ще якийсь канальчик. Може … О! Хай тут!
«Як повідомило нашому кореспондентові джерело, що заслуговує на довіру, нотаріус був у змові з продавцем. Вони шляхом нехитрих махінацій видурили у покупця гроші, а його помешкання умудрилися переоформити на підставну особу продавця…»
― Ой! піди подивися: оригінали документів на місці?
― Ми нічого не збиралися ні продавати, ні купувати…
― Хто це «ми»? Кого ти маєш на увазі: мене і себе, чи ще й усіх з нашої родини ― сімох? Не всім подобається вовтузитись у цій «хрущовці» з перспективою скніти усе життя. Ну, з вами, доньками, ще так-сяк, може вийдете заміж та житимете у чоловіків. А що робити з трьома твоїми братами? Он середній вже прискіпується: давай продамо квартиру. Хоча що за неї виручиш, за цю «хрущовку» біля дріжджового комбінату, з якого постійно тхне?.. А старший дітей не заводить: де вони житимуть? Мучатимуться в оцій тисняві?.. А ну гучніше зроби!.. І піди, теку з документами принеси.
«…А ви знаєте, російський Сибір – то нині тільки наполовину російський? Там уже давненько утворилась китайська діаспора. Китайські чоловіки одружуються з сибірячками, які мають потужний інстинкт продовження роду, і народжують не одну дитину, як дозволяється у Китаї, а скільки хочуть… Сибір окитаюється начебто еволюційним шляхом. Невдовзі Росія опиниться на межі розпаду».
― О! Повчально сказано! А нас, українців, теж розбавляють «еволюційним шляхом»? Без китайців!.. Втім, ти ще маленька замислюватися над цим…
― А де тека з документами, мамо? Я не бачу! Чуєш? Агов?
― Дивись на верхній полиці!
― Немає!.. А-а, щось знайшла… На.
― Ти сідай їсти, доки свіже, а я тим часом погортаю папери. Інші поприходять, тоді й поїдять… Ой!.. Ой!.. Я не бачу потрібних документів… Ой, донечко, я не бачу найнеобхідніших документів… Ой-й, а це що за оказія?.. Що за несподіванка?!. Ой, доню! Ой, Господи!..
― Не панікуй, мамо. Якщо ти хотіла бачити документи оці, то будь ласка, ховай їх подалі від твого улюбленця, середненького. Він там якусь таку дівулю знайшов… Таку знайшов… Добре, що я підслухала їхні розмови. В натурі, зазіхає на нашу квартиру. Тому й заховала оце. Тебе не встигла попередити.
― Так вона ж співачка.
― Ну, то й що?
― Культурною має бути…
― Ма, ну, ти конкретно не шариш. Ти ж сама говорила, що нам важко інколи розуміти тих, хто співає «по-якомусь». А ті, «хто по-якомусь», нас не розуміють… А у дівулі нашого середненького «репертуар» широкий ― від пісень до… квартир. Кумекаєш?
― Ой-йо-йо! Хто ж це мене наставляє?!. Моя малолітня доня! Ой, ганьба мені, ганьба!..
«…Дівчата входили у довіру до хлопців, підсипали їм снодійне, потім забирали гроші, документи і зникали», ― почулося з «телебачника».
― Та вимкни ти його! Скільки можна! Все знаємо! ― спересердя мовила вже донька.
― Отож бо!..