Елегія з хризоколою

з рубрики / циклу «Очі - сині та зелені»

Війна у новинах. І вірус Ебола.

За вікнами б’є давнім гомоном вежа.

А синя краплинка в руці, - хризокола, -

У світлі від люстри така незалежна!

В ній море вирує, свобода і простір,

З глибіні здіймаються хвилі могутні.

Хай там веселяться і бавляться гості –

Сьогодні в кімнаті я цій не присутня.

Я зараз у темних незвіданих далях,

Де море шумить і де хвилі пророчать.

Моя хризоколо! Скарбнице печалі!

В тобі я і досі ще бачу ті очі…

Візьміть участь в обговоренні

06.11.2014 12:47 Тадм => ©

замріяно, по-дівочому так... чудово!

06.11.2014 09:49 Олена Вишневська => ©

Гарненько)

Олю! Надзвичайний вірш)) Я теж гуглю вже і в захопленні від цього каменя - і обробленого, й необробленого.
Ти не хочеш трішки переробити "море бушує"? На більш український варіант? Море нуртує?

Прекрасно! Заворожуюче, Олю! Якось так сокровенно і велично завдяки цьому каменю. обмірковую... Дякуючи пані Тетяні - гуглити не довелось)

Гарно! Гуглила хризоколу і зрозуміла, що то воістину магічний камінь, талісман, Нехай допоможе тобі вернути... ті очі. Чи може осмислити їх у комусь іншому.
Вірш чудовий, замріяний.



+++ +++ Зберегти, як скаргу

Візьміть участь в обговоренні

Виберіть розділ