Пані Оксамит, Ваша поезія закликає ще раз переосмислити своє життя... Дістати мольберт і нанести свій - самий прекрасний нотний стан у цілому світі... Прониклива туга за минулим доноситься з кожного рядочка. Але не було б його- такого, не було б і вишуканої поезії та такої філософської, глибоко-прожитої думки... Гарно...
Пані Оксамит, вірш чудовий, сподобався. Я ще в Києві. Мені дуже приємно було з Вами познайомитись. Ми - споріднені душі і тому так тонко розуміємо життя і його відчуваємо. Аватарка у Вас просто супер.
На згарищі кохання сірий попіл сіється поміж пальці. Шукати жаринку колишнього вогню... Чи варто, вона не спалахне, бо нема чому горіти. Якщо не шукати, вона буде химерно жити хтозна скільки часу, якщо знайти, дістати - згасне...
Піти, полишити згарище неймовірно тяжко, але - крок, один, перший... Так? Якщо - ні, то в душі ще не пролунало остаточне -"Годі"///