09.11.2014 21:13
лише 18+
242
    
  3 | 4  
 © Оксамит

Я незнаю, як це назвать

Я незнаю, як це назвать

з рубрики / циклу «П`ять відтінків мене»

"Значить, ти і справді клоун, якщо посеред битви кричиш про любов."
(Роад Камелот)

- Де болить?
"Там, де нікому не видно, "- подумав я.
(Рей Бредбері)

Коли б зафарбувати власні помилки, 

Від того, мо б загоїлися рани...

І треба підніматися з колін, 

Лікуючи в собі омани.

Створивши стіни і розбивши дороге, 

Залишивши червоне за межею, 

Ніхто не змінить, 

Не сховатись, не втекти, 

Не біле, не рожеве, не зелене...

Шкода, що починають цінувать, 

Коли контролювати не під силу.

Хотілось синє небо малювать!

Відлюблене.., і пензлі в сіре...

Пустий мольберт.

Рай для ідей, де всі щасливі.

Де нотний стан

Усе в одне, що серцю миле.

Створити міф?

Плач заховать?

Душа без тіла...

І навіть фарби замовчать, 

Вони безсилі...

Оксамит цікавиться

  • ОксамитМожете залишити хоча б два слова чи лайк?
  • Задонатити
  • Добровільну фінансову допомогу на розвиток проекту у вигляді довільної суми коштів, яка Вас не обтяжує, можна швидко надіслати за вказаним під кнопкою "Задонатити" посиланням

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 27.11.2014 11:22  Світлана Рачинська => © 

Пані Оксамит, Ваша поезія закликає ще раз переосмислити своє життя... Дістати мольберт і нанести свій - самий прекрасний нотний стан у цілому світі... Прониклива туга за минулим доноситься з кожного рядочка. Але не було б його- такого, не було б і вишуканої поезії та такої філософської, глибоко-прожитої думки... Гарно...

 16.11.2014 21:33  Люлька Ніна => © 

Пані Оксамит, вірш чудовий, сподобався. Я ще в Києві. Мені дуже приємно було з Вами познайомитись. Ми - споріднені душі і тому так тонко розуміємо життя і його відчуваємо. Аватарка у Вас просто супер.

 11.11.2014 10:44  Ганна Коназюк => © 

Така глибока поезія! Просто вражаюче! Оголений нерв.
Пані Оксамит, чудово!!!

 10.11.2014 23:55  Панін Олександр Миколайович... => © 

На згарищі кохання сірий попіл сіється поміж пальці. Шукати жаринку колишнього вогню... Чи варто, вона не спалахне, бо нема чому горіти. Якщо не шукати, вона буде химерно жити хтозна скільки часу, якщо знайти, дістати - згасне...

Піти, полишити згарище неймовірно тяжко, але - крок, один, перший... Так? Якщо - ні, то в душі ще не пролунало остаточне -"Годі"///

 10.11.2014 22:47  Тетяна Белімова => © 

Сумно. Ніби постскриптум, коли вже нічого не можна змінити.