23.01.2015 21:11
Для дорослих (18+)18+
277 views
Rating 5 | 3 users
 © Оксамит

Ілюзія правдивості (кохання всупереч долі)

Люди, як дерева, одні зламаються в буревій, другі тільки зігнуться... Не можна нарікати на долю, не можна жалітись. І навіть тоді коли вітер пронесеться шквалом. Навіть тоді, коли сонце обпалить дерева. Тоді, коли зима зміниться весною. Тоді, коли люди приходять і йдуть. І серед тисяч людських життів-є моя доля. З моєю любов`ю. З любов`ю, що спалахнула і відігріла душу...

Зима... Цю пору можна порівняти з довгою сірою дорогою. Чого я так не люблю, цей період часу? А цьогорічна зима взагалі, якось тільки сльозить. От і сьогодні дощ... Друге б діло коли б ті крапельки були осінні, весняні чи літні, а нині вони тільки злобно-журливо хлипостять і боляче б`ють, обдають мерзотним холодком...

"Ти зробився таким злим, таким жорстоким, таким.., яким я ніколи тебе не знала" - я відправила те повідомлення, бо НЕ боюсь тебе втратити, НЕ боюсь! Щире воно матиме право на життя! Все інше не важливо!

Ось і маршрутка, ще хвилин десять до відправлення. Змокла, промерзла. Швидше б додому. Сіла.., напівпустий транспорт теж дмухнув холодком. Ще якась годинка, і теплий дім, і можливо звісточка від Тебе...

Віконне скло сльозило краплями того колючого дощу, але ж в авто затишніше, зараз порину у свої мрії. Чого я повернулась і звернула на них увагу? Хто зна? Та й не можна було, то не побачити. На зупинці стояла пара. Жіночка-дівчина в туфельках і легенькій кофтинці ( напевне вискочила із приміщення навпроти, де були розташовані офіси, філіали банків, магазини). Молодик, що був поруч, навпаки був дуже гарно вбраний, по сезону. Вона тримала його руку, дивилась в йому в очі і говорила, говорила, говорила.

Водій завів двигун, і той хто стояв поруч з нею, відсторонив її, вивільнив свої руки, двома стрибками доскочив до розкритих дверей, встиг сплюнути, і вимовити голосно - набридла!!! А вона залишилась в легенькій кофтинці, в туфельках, змокріла і пов`явша...

Як мені хотілось сказати тій жіночці, що вона повинна бути вдячна тому, хто відкинув її. Що він правдиво сказав і не грався, не повертав, не принижував, не манив, не дратував, не давав надію, не отримував задоволення від того, що знущається. Він вчинив чесно, він все сказав, він не залишив недомовленності. І то вже друга справа, що чекає на неї. Що в неї тепер почнеться безсоння, яке перейде в хронічне, бо лягаючи в пусте ліжко, м`які, ніжні спогади огортатимуть її, що ті спогади перейдуть у гнів і ненависть і викликатимуть жалість до себе.., і тільки під ранок, зморить втома, а вуста шептатимуть - все буде добре. Що до того безсоння додасться важке з лівої сторони. І оте велике, червоне, яке викликало радісний політ із барвистих метеликів і співало голосом райських пташок, перетвориться у темно-вишневе, і гупатиме так, немов стадо слонів відбиває ритм важких кроків, і ота важкість буде відчутна навіть на кінчиках волосся. І найстрашніше, її душа перетвориться на клітку, в якій оселиться білосніжний птах, ім`я якому Біль. І буде всерівно, як виглядаєш, що робиш, повільно перетворюючись на заручника із однією думкою - чекаю і вірю. І ніхто не допоможе, бо ніхто не знає, скільки може витримати твоя підсвідомість. Але злякається твій організм, бо ти відчуєш збій в усьому, що раніше працювало весело і ритмічно. І медицина безсила. Хвороба здолається в тому випадку коли пацієнт і лікар подружаться, але може бути так, що пацієнт потоваришує з хворобою, тоді висновок маловтішний, а може бути що лікар заведе дружбу з хворобою, от тоді ти станеш, як піддослідний кріль... То невже ти всього того хочеш? І той хто тебе відштовхнув, молодець, він вчинив правильно, він не грав, не крився, не давав надію... Подякуй йому! Не бійся втратити! Щире матиме право на життя!!!

Автобус виїхав на трасу, а я спостерігала за тим, хто стояв поруч з тою, яка була в легенькій кофтинці і туфельках. Він вдягнув навушники і слухав музику, і з його очей текли сльози, від яких він не крився...

Ілюзія правдивості? В чому? В тому, що я хотіла сказати тій жіночці? Чи в тих непідробних сльозах того молодого чоловіка? Чи в тому, що сама маю те, від чого залежу? Що в тій залежності втрачаю розум, що шукаю відповідь і не можу знайти? Що принижена і зламана? Що серед тисяч людських життів-є моя доля? З моєю любов`ю? Не жалію, і за це дякую. Дякую за любов, яка спалахнула і обпалила душу, залишивши на згарищі недомовленності...




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 25.01.2015 01:27  ГАННА КОНАЗЮК => © 

Чудово написано! Пройнялася... 

 24.01.2015 21:00  Лана => © 

Ще учора, будучи б в становищі лг - корила б його.... А сьогодні дякую.... Бо, як сказали Ви " десь, серед тисяч людських життів - є моя доля...." І це прекрасно.... Хочеться побажати лишень, нехай знаходяться і ні про що не шкодують... Ніколи....
Да, і відпускати просто необхідно саме так. 

 24.01.2015 17:04  Люлька Ніна => © 

Пані Оксамит, написано щирою душею і щирими почуттями. Доторкається до струн сердечних і ранить їх. 

 24.01.2015 11:10  Тетяна Ільніцька => © 

Цікавий твір. Прочитала на одному диханні, і не тому, що ви гарно й образно все описали (як і завжди), а тому, що теж люблю придумувати історії про людей, яких бачу, особливо про пари.
Мені здається, у цієї історії, яку ви розказали, може бути й інше завершення (це з огляду на сльози). А може, буде такий несподіваний поворот чи кульбіт долі, що ніхто з учасників більше й не повернеться думкою до цього епізоду. Але... за іронією долі (і так буває досить часто) може відбутися зміна ролей. Я це бачила. І навіть не один раз згідно закону "що маємо - не цінуємо, загубивши - плачемо".  

Публікації автора Оксамит

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 2 | Знайдено: 11
Автор: оксамит
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Ілюзія правдивості;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;