Ілюзія правдивості
з рубрики / циклу «Ілюзія правдивості»
Коли Він купував шоколадку "Чайка," а купував її рідко, але бажано, Він згадував Її. Ту, яку ніколи не бачив, і напевне ніколи не побачить. Ту, з якою Він познайомився під покровом ночі на тому сайті. Він і сам не знав, що спонукало його зареєструватися в ту мережу. Дань моді? Цікавість? Чи?.. Так, той сайт створював ілюзію того, що в житті може не відбутися. Він відкривав простір мрій і бажань. Дарував спілкування, яке в реальному не втілювалось.
- Ви мені сподобались!
- Я знаю.
- Звідки?
- Ви не написали, як би не сподобалась.
- Познайомимось?
- Спробуйте.
Йому чомусь зразу захотілось Її побачити, почути. Щось було в тій короткій переписці, що заманювало Його...
Дома зовсім не ладилось. Не так встав, не так пішов, не те зробив. Дивно, що прожиті роки обернулись не повагою, а якимось випробуванням. Стосунки перейшли в ту стадію, як кажуть - Хто кого. Невже та що стільки років з ним поруч не помічає, як насправді Йому мало треба, зовсім трішки не вистачає. Щоб зустрічаючи чи випроводжаючи Його достатньо теплої посмішки рідної жінки. Він здогадувався, що його половина давно вже не самітня. Це було написано в її очах, і вона не ховаючись підкреслювала це...
- Дуже приємно!
- Навзайм.
- Можливо вип`ємо кави?
- Не думаю.
- То може телефон?
- Подумаю...
Так просто, так звично, але щось таки манило, щось відбувалось. Він вже сто разів перечитав Її анкету, шукаючи якусь відповідь, продивлявся Її одну єдину фотокартку, Нічого такого, щоб вразило не було. Та відчуття чогось того, що як магніт притягувало не покидало Його з часу їхнього знайомства. Чому Він охоче розповідає Їй все те, що накопилось і зібралось за стільки років? Чому Йому з Нею так легко? Чому Він не криючись говорить Їй про це? Такого Він не відчував давно...
- А ти любиш солодке?
- Так.
- А, що саме?
- Дивна назва. Ніколи не чув.
- А хіба в тебе не було того часу, де тебе любили?..
Вона була першою онукою, улюбленицею своїх дідика з бабцею. Її балували, хоча це не впливало на те, що Її з дитинства привчали - Шість днів роботи, сьомий вихідний. І за кожне виконання будь якої праці була нагорода. Прокидаючись недільним ранком Вона знаходила подарунки, які були розкладені в Неї на стільчику біля ліжка. Вона знала, що дідик з бабцею їздили, як вони казали - У базар. Того разу відкривши очі Вона побачила біле шовкове плаття із шляркою в коричневі чудернадські ромби, поруч лежали червоні колготки, а долі стояли бежеві босоніжки. Він читав і бачив Її маленькою.
- Уявляєш, яким я була світлофором.
Він засміявся, бо сам згадав, як йому на виріст купували штани, светри, взуття. Йому цікаво з Нею. Чому? Нічого ж такого не відбувається. Чому з нею так просто? Чому Він вихований в кращих українських традиціях, Він, який захоплюється історією і культурою сванів, Він, якого його підлеглі між собою називають "залізним Феліксом" Він, який багато досягнув, багато зробив, багато може, робиться з Нею немічним, таким лагідним, таким добрим... І чому Вона тут на цьому сайті? Чому Вона ніколи не розповідає, що Вона тут робить, чи шукає? І чому Йому не вдається розкрити Її? Чому Вона знає Його більше, а сама залишається загадкою...
Як же заздритимуть Їй її подружки. На той час шовкове плаття в селі, було ознакою заможності. Балували. Любили. А коли в лавку, де окрім злипшоїся яблучної карамелі других цукерок не було, завезли шоколад "Чайка" і дідик під похитування голів і заздрісні погляди односельчан купив Їй ту солодку смакоту, яка на той час коштувала цілого карбованця з копійками, то щасливішої Її на цілому світі не було. Балували.
- У тому дитинстві мене любили.
Він дочитував останні рядки, і Йому захотілось подарувати Їй поле квітучого льону. Вона розуміла Його так, як ніколи і нікому не вдавалося. Він хотів кричати від того, що хотів зробити для Неї...
- Я хочу тебе бачити!!!
- Не думаю.
- Я не буду квапити. Я чекатиму.
Вона не відповіла. Скільки часу вже минуло. Він писав, пише і буде писати. Він не втрачає надії.
Якби Він знав, що Вона знає, що таке Чекання. Як то боляче. Якби Він знав, як Вона відгонить від себе думки, що Її Чекання одностороннє. Як Вона боїться думати про те, що Її Чекання, як використаннісь і зручність. Якби Він знав, як Вона чекає...
Ілюзія правдивості? В чому? В синій обгортці? Можливо то небо безкрає і чисте. В намальованій білій пташці? Можливо то мить щастя, яку треба вміти зберегти. В самому шоколаді?
І Він і Вона знали, що то лишень солодощі дитинства...
