Базарні хроніки
фрагменти Закарпатського (русинського) діалекту
Знаєте яка є розвага у наших громадян? У вихідний день. В неділю.
- Церква?
- Ні, зовсім протилежне.
В неділю, коли ще всі відсипаються, бо ж цілий тиждень доводилося рано вставати і поспішати на нелюбиму роботу, першими встають торговці, бізнесмени по неволі, самоучки базарного маркетингу. Серед них, безперечно є професіонали, це ті, що з часів буремних 90-х, коли на стадіонах та інших майданчиках, здавалося, торгувала вся країна, так і не знайшли себе в іншій справі.
Отже, неділя, ще темно а в Мукачеві вже починається базарний день. До ГІДу зі всієї області з`їжджаються продавці. Сьогодні день Секонд-Хенда. В народі - гуманітарка.
А ви думали мова піде про продаж худоби, чи, може, овочів?
Ні, сьогодні в люду інші пріоритети. Свині, кури, кролики, кози, собаки, коти і пташки вимушені потиснутися. Основний товар дрантя і взуття. Причини любові до ношеного одягу не повністю зрозумілі. Жінки шукають щось гарне й модне. Чоловіки - зручне й надійне. Молодь - оригінальне. Діточки ниють і шарпають за руки батьків, ті ж бо обіцяли що це не на довго і обов’язково, потім, буде морозиво. І всі прагнуть щоб криві попиту і пропозиції перетиналися при найменшій ціні.
Зовсім іншого прагнуть продавці, ціна має бути максимально високою: “бо знаєте кулько мусівим уверечи бракового?”, “побзирайте то крокодильчик (lacoste), то ж фірмовоє”, “пане, тать, чиста кожа, чиста кожа - нигда їх не зносите”.
Вже добре по восьмій. Продавці розклали столи й клунки, випита перша базарна кава, закурилися перші сигарети. У всіх добрий настрій бо сухо, ясно, буде добра погода, й добра торгівля. З’являються перші покупці які нічого не беруть, і перші перекупники, яких вже ніхто не називає баригами, тепер вони оптовики. Більшість “аж із самого Ужгорода”. Їх не важко впізнати. Молоді, високі, одягнуті в найкращий секонд-хенд, обов’язково з великим рюкзаком за спиною, з гоноровою впевненістю в очах: “продавець лох - а я ні, бо на цій речі наварю 300 %” Вони беруть все що фірмове і ходове. Особлива увага на розміри. Малі і зовсім великі важко перепродати.
І що продається?
Умовно, весь базар поділено навпіл. Половина взуття, половина, все інше, в основному - одяг. На взуття має монополю жвава, колоритна, закарпатська нацменшина - цигани. З Хуста, з Копані, з Виноградова, з Камянського і ще не знати звідки. Перепис не проводився, та Мукачівські цигани можливо, працюють тільки в ЖРЕПах бо на базарі їх нема. Цигани торгують тільки взуттям, по нашому топанками. Торгують жваво, емоційно, вмовляють, припрошують всіх потенційних покупців.
Тут є все чого бажає душа, тобто нога, ощадливого шопоголіка. Черевики будь-якого кольору при умові що це чорний або коричневий. Жіночі чоботи, чобітки, туфлі, вєтнамки, босоніжки, мокасини, сандалі й домашні тапочки. Чоловічі туфлі, берці, чоботи, мокасини, сандалі та шльопанці. Купа кросівок, бутсів, кедів. Все ношене, з великим шаром крему для взуття.
Што вы собі думаєте - я даву нашим ціганам по 100 гривнів у динь, оби помили й кремом напуцовали. Тко би вто переробив, а й щи заробити треба.
Все трохи розтоптане, тому всі міряють і торгуються. Цигани добрі продавці, кожному приділяють увагу, готові торгуватися до останнього, й нікого не ображають.
- Беріть пане, беріть. Дуже Вам сі топанки парувуть, то нич ош мало великі, напхаєте удну вати і будуть добрі - Вмовляє одна циганка, щуплого чоловічка “добре за 60-т”
- Розпродажа, розпрдажа. Все по двадцять гривень!
- А ці так само по двадцять?
- Ой. Ньит. Розпродажа на вто, што на земли. Щто на столах то по сто.
- Яка у Вас нога? (має на увазі розмір) На талпі не позирайте, на язику буде писати. А ліпше міряйте бо то не новоє і мало розтоптано.
- А кулько хочете?
- 350 гривнюв.
- Йой а што так дорого? Ни нові, так?
- Та сисі не зносите. Што ви типирь віділи новоє оби било доброє. Сі вам щи довго прослужать. Но тать будете брати та Вам спущу мало. Вшиткі сь ме люди.
- Што за сі хочете?
- 250
- О-оо. Ньит, дорого, спущайте мало.
- Но та, за кулько би сь те взяли?
- Можу дати 100.
- Ви ся смієте. За 100 я сам возьму, оптом. Биріть за 220.
- Ой, штось ви слабо спущаєте. 150 бим за них дав - бо то їх ціна. Позирайте, туй посукані і стильок ниє.
- Но тать посукані. Ви ни новоє берете. Завто і 220. А стельки ад-де купиш по 5 гривнів у бабів. Знаєш у мене за старшу жона, треба її звідати, - Могдо!
- Но?!
- Йсі красовкы як даш?
- 250
- А кіть брати?!
- 220
- Можу дати за них 150.
- Ви ся смієте пане, сперед Вас били хлопці та я по 250 дві пари продала. Хіба би м за двасто Вам уступила, бо вижу ош дуже треба.
- Ньит, так не піде, файної Вам торговлі, я собі йду.
- Но добре, добре, биріть за 150, нич ни зароблю, айбо най буде.
Ближче до 11-ї на базарі час-пік. Покупці один поперед іншого проштовхуються до імпровізованих прилавків, мацають, приміряють, торгуються і купують. Майже ніхто не дивиться по бокам, вся увага до товару, бо ж можна пропустити підходящий. Циганський малий бізнес задоволений, людей багато, жінки отримали перекази від чоловіків заробітчан і змітають все підряд:
- Малому у школу узяла’м красовки, собі чоботи, бо ні в чому у вариш уйти, дідови до худоби ходити, треба му боканчі оби не мокли і не мезли ноги, з високов талпов - бо гнуй, балига усягди. Узялам би й зятьови, айбо най йде сам, йому тяжко угодити, нич му ся не любить што от тьощі.
- Віділам файні топанки на нашу Маріку, лем треба би міряти, бо она пак усе ся мучить з тими мозолями, давлять у перстах. Та й, циганка много хоче, і ни спущать. Щи 100 добавити та й нові мош узяти. Айбо знайеш што? Нові, докіть розносить, щи ї бульше наказять. Што ся мучить з тими мозолями, што ся мучить.
Мамки різного віку взувають свої чада. Дівчаткам подобається, а хлопців тягне до бутсів. Бо ж вже всі в команді в бутсах грають, а мене на воротах ставлять бо я тільки в братових кедах. Добре тим синам хто прийшов з батьком. Бутси купуються негайно - бо ж батько знає по собі, що для сина краще.
Продавці також жваво спілкуються. Циганські теми для розмов: а) Но! яким ся учора напив; б) у Кіровоград на зароботки раз ни йдеме - бо топанки не попродані; в) міняти вать ньит? БМВ на бусика, бусик на каддіка, каддіка на мерса, мерс на БМВ; карти; політика.
- Но як твоя шістка. Ни продавись?
- Та де бим ї продавав. То безотказна машина. Лем треба шарові поміняти, електрика барахлить, но та нич - я уночи з села не йду. Радіатор тиче - два раз у тижньови доливаву воду. І мало ся гріє як много товару нагружу, уключаву печку та так іду, типло, айбо мушу тирпіти - бо у мене, позирай, йсі три столи - треба їх чимись закласти оби заробити.
- Но та поміняй на бусика.
- Ти што? Вто кулько докласти треба - а у мене вшиткі гроші у товарови. Йшли сь ме з хлопцями у суботу із свальби, та за Сільцьом двасто йшовим!
не годнонно то бити.
- Я ти кажу, у мене педек спідометер не указує, айбо зад нас ішов малий Йовшко на БМВ та засікав. Гула так ги вертуля, айбо йшла. Де бим таку добру шіску на бусика міняв, оригінальну, щи й білу.
- А Йовшко ци жинився вжек?
- Тот дітвак ся нигда не вженить! Йому лем йедно в голові - легіньовати. А котра дівка йому то буде тирпіти. Бідна му мати, коли ся дочекать унуків?
- То нич, порозуміє він вто. Лем оби пізно ни било. Попадеся йому така дівка, що полюбить і од вігана їв не одийде. Типир молодьож така - всі ся пізно жинять. - У мене в його роки вжек двоє діти било. А ти, як батичко, поговори з ним.
- Гроші заряблять і то добре.
А що на тому боці де торгують одягом? А там все набагато сумніше. Продавці цінують свій товар понад усе, майже не торгуються, будь-яку критику сприймають як образу. “кіть вам ся не любить - то йдіть найдіть собі ліпшоє”. А можливо все й не так? Можливо там свій колорит? Можливо то інша історія? Історія про Василя з Виноградова що торгує лижними костюмами. Івана з Іршави - має много спецовок й камуфляжа. Юрко - з ташками й римінями. Тьотя Лєна з Досів - джінси в ниї - як нові. Ферко з Залуже - має повно всякого.
Так, про них - потім.
Доброї вам торгівлі. І оби цідулаш не порахував оті два метри што зкраю.))
