Музика скрипки
з рубрики / циклу «Девіду Гарретту»
Остання нота завмирає довго… Яка б дзвінка спочатку вона не була, звучання її все ніжніше й сумовитіше…
На сцені юнак грає на скрипці. Як майстерно він водить смичком по струнах!.. І плаче інструмент, і розриваються серця слухачів, і повітря вже давно наелектризоване. Здається, навіть час зупинився й стрілки годинника не рухаються, бо заслухалися, поринули в чарівний світ музики… Що ж це? Чи якийсь дурман, чи кимось напущені чари, а може, янгольська мелодія, яку слухає сам Бог? Але ж ті небесні сонати, симфонії, скерцо недосяжні для людини?! Ні, це грає скрипаль, творить звуки, що линуть до серця кожного, хто сидить у залі, заповнюють найпотаємніші куточки душі.
Остання нота ще звучить, не дає спокійно дихати. Усе складніше витримати цю напругу. Але чому? Чому так давить на серце? Чому кожен слухач ледь-ледь стримується, щоб не заплакати? Хіба музика здатна так зворушити, заворожити? Так, це їй під силу. Вона може розчулити людину, викликати в неї образи-асоціації, заспокоїти, що й не помітиш, як уже не болить, усе минулося…
Музика скрипки… Вона пробирає до кісток. Лише одна мелодія, кілька хвилин магії, але за цей короткий, незначний, майже непомітний відрізок часу можна побачити все своє життя в зовсім іншому світлі, подумати про те, що раніше тягарем висіло на серці. І прийде полегшення. Навіть деякі проблеми самі собою вирішаться… У цьому й полягає таємниця музики. Це майже чари, від яких не хочеш тікати, а прагнеш впустити їх у свою душу.
Скрипаль поглянув у зал. Ніхто не рухається, усі дивляться на нього, в очах слухачів відбивається німа молитва: «Не зупиняйся, грай далі!» Бринить у повітрі остання нота, яку неможливо не відчути серцем. Саме так, вона торкається всіх фібрів душі, і вже немає місця байдужості, порожнечі… Ще кілька секунд – і ця мить розтане, зникне, перетвориться на примару, але в серці назавжди залишиться спогад про прекрасну мелодію.
Зал вибухнув оплесками. Музикант посміхнувся. Йому вдалося так зіграти, що публіка була в захваті. Хтось навіть заплакав… Господи, це ж справжнє диво! Як чудово, що людина має здатність відчувати, і як прекрасно, що скрипка може викликати вибух, спалах, зливу вражень.
То це дійсно була янгольська музика, яку слухає сам Бог? Значить, вона існує й на землі? Так, але зіграти її може лише майстер, віртуоз, тільки той, для якого це є сенсомжиття, своєрідним повітрям.
Остання нота завмирає довго… І от тепер вона затихла, перетворившись на ніжний та сумний спогад…
м. Ромни, 13-14.12.2014.
