Дощова соната
Дощова соната лине за вікном.
Спомини далекі линуть ніжним сном.
Небо спохмурніле в душу шле печаль,
та воно не знає, поселивсь там жаль.
Розриває згадка серце в клоччя знов.
З ран бурлить потоком ще гаряча кров.
Водоспад фальшивих дум і почуттів
біль чужої зради ніби затаїв.
Дощова соната змиє сліз вуаль,
та не залікує ран душі, на жаль.
Поглядом торкнуся до краплин живих.
Може, знайду спокій хоч на мить у них.
Зачерпну в долоні трішечки добра,
вилию в той келих, що змілів до дна.
Утоплю у ньому все, що душу рве,
все, що розум губить, жити не дає.
Лине беззупинно музика дощу.
Я за неї небу сірість всю прощу.
Дощова соната, казочка грози
все навкруг залила, змила всі мости.