Телефон

з рубрики / циклу «Час, сьогодення, кімната»

Минають кроки перехожих,

лунають тут собору дзвони.

У плині літ хтось переможе,

а дехто в ньому вже потоне.

Шукають крихти, тихо бродять,

птахи на площі, як в облозі.

Спішать, мов десь є нагорода,

автомобілі по дорозі.

Та сама площа, люди, птиці –

але минуло безліч років.

Тоді теж вітер віяв листя,

й вели до нього чиїсь кроки.

У плині літ став одиноким –

стрімкі прогресу марафони.

Єдиний друг його лиш спокій –

він, був міським лиш телефоном.

В нагоді лиш простора будка –

в грозу чи дощ когось сховає.

Людські чи радощі чи смутки,

в мобільних вже, слова лунають.

Та сама площа в центрі міста…

Не ті вже птиці, інші люди.

На жаль, природа часу злісна–

Вже не повернеш - вже не буде.

Біла Церква, 13/11/2010