Умовності...
з рубрики / циклу «Слова, проза, поезія»
Люди - раби, а умовності - правда,
То правда це те, що не можна знайти?
Чому саме так відбувається завжди?
Тому, що ми в рішеннях своїх раби...
Суспільства раби, і суспільної думки,
Для чого так жити? А як волю відкрить?..
Хтось знає? Пізнав хтось цю хитру науку?
Не знає ніхто... а хто знає - мовчить...
Мовчать люди всі, легше в світі так жити,
Раби не говорять - роблять те що й усі,
Щоб Віру у краще майбутнє відкрити,
Потрібно докласти нелюдських зусиль!.....
Я поки живий, моя Віра незламна!
У серці на завжди Вона оселилась...
Не можу так жити - ніби нічого
в моєму житті не відбувалось...
А стався в житті особливий момент,
Який в рукаві наче карту я можу,
Сховати від всіх, є на це аргумент,
Відкрившись Тобі, Душу я потривожив....
Щоб шлях свій продовжить, потрібно в душі,
порвати струну, що безжалісно ріже,
Мене на шматки, й Душі рідних людей,
Та стали ми всі по кутах роздоріжжя...
Я бачу куди далі йти - є шляхи,
Туди я вже рушив, тепер вже на завжди,
Мене повернути на шлях цей не зможуть,
"обов`язки, норми життя", і неправда......
"Так правильно буде, як не крути,
Нам це не підсилу..." - Мені це говориш...
Не варто шукати примарних причин,
лиш вірити в себе... спробуєш?! - Зможеш!
.... Люди - раби, а умовності - правда,
А біль - те від чого потрібно закритись...
Мовчать люди всі, хтось ховається завжди...
..."Життя небезпечне! воно хоче нас вбити..."