з рубрики / циклу «ОСІННІЙ СОН ЛЯГАЄ НА ПОЛЯ»
Осінній сон лягає на поля
І вже рілля стулила чорні вії,
Про весну марить інеєм земля…
А кучері тополі золотії,
Вичісує північний вітерець,
Мов гребенем, «молодиком» у ранці.
Діброва йде з туманом під вінець,
Фату вдягнувши в багряній огранці.
Блакитне око древнього ставка,
Сіро-зелена вкрила поволока,
А стежка стала мокра і глевка
Від смутку хмар… Лиш говірка сорока
Стривожено всіх будить у гіллі,
Виводячи різкі, фальшиві ноти.
Та вже не сила приспаній землі
Звільнитись від холодної дрімоти.