27.11.2010 19:00
© Микола Чат
з рубрики / циклу «МИ - СТРУНИ НА БАНДУРІ ДОЛІ»
Канючить сич на кинутім подвір’ї
Луна вовком біжить у межигір’ї.
Зотлілий дах, на врослій в землю хаті,
А замість нього хмелі бородаті
Зелені кубла на горищі звили
Й оселю до ставочка похилили.
Вдяглися вікна в сіру павутину,
Чагар колючий виріс замість тину.
Садочок всох і простягнув до хати
Гілля кістляве сплутане мов грати.
Впав «журавель», засипалась криниця,
У клуні за хазяїна куниця.
Спориш розлігся паном на дорозі,
Знайти її уже ніхто не в змозі.
Та вже й нема кому її шукати –
Всі вознеслись в небесні білі хати…
Подумав… і слізьми гортань підперло:
Іще одне село Вкраїни вмерло.
