Я розірву тернів кільце
З лісів дрімучих
Гілляччя сліпо б’є в лице
До ран болючих.
Роса холодна залила
Гарячку тіла,
Та остудити жар чола
І їй несила.
Весь вік ішов я навпрошки
В дні безпросвітні,
Незвідані мої стежки
І непримітні.
Заплакав би. Та втерти встиг
Важкі повіки.
Без мене повні сліз гірких
Пекельні ріки.
____________________
Я разорву кустов кольцо,
Уйду с поляны.
Слепые ветки бьют в лицо,
Наносят раны.
Роса холодная течет
По жаркой коже,
Но остудить горячий рот
Она не может.
Всю жизнь шагал я без тропы,
Почти без света.
В лесу пути мои слепы
И неприметны.
Заплакать? Но такой вопрос
Решать не надо.
Текут потоком горьких слез
Все реки ада.
