04.09.2015 17:00
© Савчук Віталій Володимирович
Моя надія
з рубрики / циклу «Перехрестя»
Сиджу тихо, граю з сонечком в «лови»
Тихо. Тихо аж дзвенить у вухах
Пояснив би, та не виберу слова,
Як кує мої м’язи мій страх!
Страх від того, що завтра настане
І у ньому без тебе я сам
Розумію, що день не останній,
Та не можу я дати всю волю вустам.
Важко. Важко так пробачати торкання
Відчуття твого тіла, тепло.
Буде вкотре нічне катування
Рвати нерви самотність крізь скло.
Знов на стелі нічнії примари
І сухого безсоння напруги сльоза
На чумацькім шляху біло-сині отари,
І пробудження вранці неначе гроза!
Буде ранок. І зустріч настане
Буде усмішка грати на милих вустах
Це напевно кохання, кохання останнє,
В цім житті ти останній мій страх.
Ти остання надія і віра,
Що у світі ще є почуття.
Бо без тебе навкруги все стає звично-сіре,
Я благаю тебе, - розфарбуй нам життя!
