Гвіздки вбивати в скуті болем душі

з рубрики / циклу «Осягнення суті (філософська лірика)»

Гвіздки вбивати в скуті болем душі,

не помічаючи всіх наслідків/причин,

хоч як не прикро визнавати - мушу:

сягнула й я на ниві цій «вершин»

Та не хотіла… вибачте, будь ласка,

як ранила когось безглуздям слів

єдине лиш скажу: не одягала маски

та й голос іноді від розпачу тремтів….

Харків, 4.09.2015

Візьміть участь в обговоренні

15.09.2015 02:06 Серго Сокольник => ©

Ой, лихо, Таню... Чим Вам зарадити?

14.09.2015 10:48 Уляна Яресько => ©

Гарно написано!

14.09.2015 07:52 Олена Вишневська => ©

Сонечко, надзвичайно сподобалося!!!!
Відгукнулося чомусь саме цими рядками Ліни Костенко:
"Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки."

13.09.2015 22:28 Панін Олександр Миколайович... => ©

І кожний цвях, який знесилено вбивала,
Найбільшу муку спричиняв мені.

13.09.2015 22:21 Немезида => ©

Гарно, Таню. До сліз.

Ця поезія -- просто цвайкепеле! (Тобто філософськи мудра). Заслуговує на комплімент, без іронії.

Класно!

У нас теж ніколи не кажуть "цвяхи"... не знаю, що скажуть мовники, але я за гвіздки)

То нам, то ми... То свідомо, то несвідомо... Буває всього...



+++ +++ Зберегти, як скаргу

Візьміть участь в обговоренні

Виберіть розділ