Аввакум в Пустозерську
з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Колимські зошити. Синій зошит»
«Аввакум в Пустозёрске»
У ребрах, не в зрубі
Церква моя.
Крізь вищири грубі –
Злий лик житія.
Здійнявся двуперстно
Мій хрест із наруг,
Огнем з Пустозерська
Спахнувши навкруг.
Я славен усюди,
З тавром агнеця,
Легенд пересуди
Затверджу в серця.
Казатимуть сумно,
Що злий був фанат.
Сконав, мов, бездумно
За давній обряд.
Безглуздям проймає
Людський поговір,
В нім правди немає,
Лиш глум недовір.
Не давні обряди
Ворожість несуть.
Для Божої ради
Обряди – не суть.
Нам рушили віру
Від старовини,
Без честі, без міри,
Без дрібки вини.
Що змалку любили,
Що славили ми,
Раптово розбили
Служителі тьми.
В святительськім платті,
В смирень клобуках,
З холодним розп’яттям
В холодних руках.
Тягли нас на плаху,
Зганяли в тюрму,
І, корячись страху,
Ми брали суму.
Наш спір – не духовний
Про вік давніх книг,
Наш спір – не церковний
Про користь вериг.
Наш спір і тривога
Про віру для всіх,
Про право лиш Бога
Карати за гріх.
Карав душ цілитель
Гріхи в тілесах,
І, гнані, обитель
Знайшли ми в лісах.
І праведне слово
Про Божий Завіт
З левиного рову
Лилось на весь світ.
То клич про розплату
За ницість душі.
Ми з Господом свято
Співали вірші,
Сприймаючи радо
Господні слова:
Страждання багато,
Та церква – жива.
І аз, ще незборний,
Завчивши Псалтир,
В Андроньєвський чорний
Прийшов монастир.
Там, видний собою,
Вже з юності зніс
Голодні побої
І допит без сліз.
Там ангел повз варту
До мене злітав,
І хліба для гарту
Безсилому дав.
А далі з-за мурів –
У подвигу світ,
Я в землі даурів
Подався на схід.
На синім Амурі
Молебень служив,
Бурани і бурі
Ледь-ледь пережив.
Морозів навали
Пекли по щоці
І ніздрі порвали
В гористій ріці.
До Бога ж дорога
Одвічно одна:
По дальніх острогах
Проходить вона.
І стерпіти Бога
Пронизливий зір
Не кожному змога
З Ісусових пір.
Настуня, Настася,
Терпи і не плач,
Не кожне ж бо щастя
В одежі удач.
Серденько не край ти
Провістям біди,
Від страти до страти
Спокійно іди.
Бреди вздовж дороги,
Не бійся змії,
Котра босі ноги
Кусає твої.
Ця точно не з раю
Сюди приповзла:
З пекельного краю
Посланниця зла.
Тут щебету птаства
Не чутно, повір,
Терпінню тут вчаться
І мудрості гір.
Я в’язень темничний:
Чотирнадцять літ
Знав тільки брусничний
Забарвлений світ.
Не глум це й безчестя,
Не жах житія,
Душевна фортеця
І воля моя.
В кайданах без страху
Іду здалека,
Та голч мені – благо
І ноша легка.
Над світом стражденним,
Де й слід уже щез,
Я птахом огненним
Злечу до небес.
Крізь голод і холод,
Як прийде пора,
До Бога, мов голуб,
Полину з костра.
Тобі ж сповіщаю,
Розтерзана Русь,
Врагів – не прощаю,
По них ще вернусь.
Нехай я в зневазі
Горів на кострах,
Й розвіяний в часі
Вітрами мій прах.
Чи ж кращого треба
Бажати кінця,
Ніж попелом з неба
Будити серця.
Спочивати в труні
Мав би я за щастя,
Тільки долю мені
Вже змінить не вдасться.
_________________
Не в бревнах, а в ребрах
Церковь моя.
В усмешке недоброй
Лицо бытия.
Сложеньем двуперстным
Поднялся мой крест,
Горя в Пустозерске,
Блистая окрест.
Я всюду прославлен,
Везде заклеймен,
Легендою давней
В сердцах утвержден.
Сердит и безумен
Я был, говорят,
Страдал-де и умер
За старый обряд.
Нелепостей этот
Людской приговор:
В нем истины нету
И слышен укор.
Ведь суть не в обрядах,
Не в этом — вражда.
Для Божьего взгляда
Обряд — ерунда.
Нам рушили веру
В дела старины,
Без чести, без меры,
Без всякой вины.
Что в детстве любили,
Что славили мы,
Внезапно разбили
Служители тьмы.
В святительском платье,
В больших клобуках,
С холодным распятьем
В холодных руках
Нас гнали на плаху,
Тащили в тюрьму,
Покорствуя страху
В душе своему.
Наш спор — не духовный
О возрасте книг.
Наш спор — не церковный
О пользе вериг.
Наш спор — о свободе,
О праве дышать,
О воле Господней
Вязать и решать.
Целитель душевный
Карал телеса.
От происков гневных
Мы скрылись в леса.
Ломая запреты,
Бросали слова
По целому свету
Из львиного рва.
Мы звали к возмездью
За эти грехи.
И с Господом вместе
Мы пели стихи.
Сурового Бога
Гремели слова:
Страдания много,
Но церковь — жива.
И аз, непокорный,
Читая Псалтырь,
В Андроньевский черный
Пришел монастырь.
Я был еще молод
И все перенес:
Побои, и голод,
И светский допрос.
Там ангел крылами
От стражи закрыл
И хлебом со щами
Меня накормил.
Я, подвиг приемля,
Шагнул за порог,
В Даурскую землю
Ушел на восток.
На синем Амуре
Молебен служил,
Бураны и бури
Едва пережил.
Мне выжгли морозом
Клеймо на щеке,
Мне вырвали ноздри
На горной реке.
Но к Богу дорога
Извечно одна:
По дальним острогам
Проходит она.
И вытерпеть Бога
Пронзительный взор
Немногие могут
С Иисусовых пор.
Настасья, Настасья,
Терпи и не плачь:
Не всякое счастье
В одеже удач.
Не слушай соблазна,
Что бьется в груди,
От казни до казни
Спокойно иди.
Бреди по дороге,
Не бойся змеи,
Которая ноги
Кусает твои.
Она не из рая
Сюда приползла:
Из адова края
Посланница зла.
Здесь птичьего пенья
Никто не слыхал,
Здесь учат терпенью
И мудрости скал.
Я — узник темничный:
Четырнадцать лет
Я знал лишь брусничный
Единственный цвет.
Но то не нелепость,
Не сон бытия,
Душевная крепость
И воля моя.
Закованным шагом
Ведут далеко,
Но иго мне — благо
И бремя легко.
Серебряной пылью
Мой след занесен,
На огненных крыльях
Я в небо внесен.
Сквозь голод и холод,
Сквозь горе и страх
Я к Богу, как голубь,
Поднялся с костра.
Тебе обещаю,
Далекая Русь,
Врагам не прощая,
Я с неба вернусь.
Пускай я осмеян
И предан костру,
Пусть прах мой развеян
На горном ветру.
Нет участи слаще,
Желанней конца,
Чем пепел, стучащий
В людские сердца.
В настоящем гробу
Я воскрес бы от счастья,
Но неволить судьбу
Не имею я власти.
