Відлуння сонного сонця

з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»

Там, на тиші лункому краю,

Де терпке щось шепоче трава,

З неба сонце гаряче зайшло

У колиску солодкого сну.

Я зізнання свого не таю,

Та леліяні в серці слова

Крізь думок полохливе зело

Сходять зорями в ніч запашну.

Над колискою щось чарівне

Сонцю стиха наспівує ніч,

А по хвилях трави навпростець

Росить сон кришталеві сліди.

Заколисує, манить мене

В дивну глиб таїна твоїх віч.

Йду… Лиш сонце відлунням сердець

Не буди! Не буди. Не буди…

Візьміть участь в обговоренні

23.09.2015 20:48 Панін Олександр Мико... => ©

Хай закохані спокій знайдуть,
Іншім всім володіють вповні,
Хай роки пролітають, бігуть,
Над коханням не власні вони.

23.09.2015 17:59 Люлька Ніна => ©

Як завжди, ЧУДОВО! Талант . Все майстерно.

23.09.2015 08:43 Тетяна Белімова => ©

Чудовий тонічний вірш! Такий ніжний!
Заколисує))

Почула терпкий шепіт трави, заколисалася в обіймах вашого солодкого сну і зараз в запашні літні спогади пірну)))

Боже, ну до чого ще хочеться літа, Таню...)))

Таке чарівне запаморочення чуттів.... Картинка відповідає відчуттю по-прочитанню) Гарно!

Чудовий трепетний вірш, наповнений таїною любові)

ЧУДОВО! Великими буквами. Майстер є майстер!