З тисячі доріг
Тепло моє - таємний оберіг
Твого натхнення... Здавлює неспокій,
Тримає світ хижацький і жорстокий -
Прийди до мене з тисячі доріг!
Зігрію крила подихом душі,
Мережитиму ніжними словами
Буденні сіті, що висять над нами...
Хоч вік цей достобіса збайдужів,
Знайду спонук нетлінне джерело,
Зітру любов`ю з білини́ чорнило.
Одне солодке, тихе... ВІЧНЕ - "Мила" -
І сліз, і туги ніби й не було!
Щодня - у бій! Палає меч в руці!
Ідеш витками гли́бистого шля́ху -
Вершина, Еверест і знову - плаха...
Тікай в мої обійми з манівців!
Ми - як одне. Що за містичний збіг?
П`янке суцвіття ніжності та сили!
У ро́коті почуєш ВІЧНЕ: "Милий,
Вертай до мене з тисячі доріг!"
